Гитти учтителство, у числоке, учитель, навчений, навчити.134 1. прочитайте тексих слів. визначте темуитайте текст, зверніть увагу на правильне наголошуванняачте тему та мікротеми прочитаного.пьне наголошування окре-мих слівдо то за краса -суд вдавен.його на ,лювали яму гончарнийдзеrучасом форміша.і кухмі, іу дй не зупиняється гончарний кругний по-рін слугував людям з давніхмайстри-гончарі лікивну потребу, але оздоб-ти як велику копштовністьручувала схожий натога розкручувала схоарний круг, а руки тиммували зі старанно роз-як тісто, глини і миски,кі, і горщики, і макітри.ончар поклав на круг не-шматок глини, умочивдоду — і вже росте між йогодолонь лискучий глиняний стовпчик, що, ніби по-арівної палички, перетворюється на посудину.й виріб майстер зрізає з круга тонесенькою дротиноюсушитися. після цього посуд розмальовують барвис-ами й випалтоють у спеціальній печі — горні.ені гончарі щедро діляться своїми таємницями, абився гончарний круг (за в. рисцовим).ось гончавеликий ,руки у водучутливих домахом чарівготовий ваі ставить сугими квіткедосвідченне зупинивсписьмово словотвірний розбір виділених слів. до слова круг три спільнокореневих та розберіть їх за будовою.виконайте пис,ii. доберіть до. . . . . . . . . . . . . . . .
Життя минає дуже швидко. Здавалось, що дитинство ніколи не закінчиться і ми не станемо дорослими... Але спливають дні, місяці, роки, непомітно відлітають у спогади дитячі літа, приходить юність, потім зрілість, а потому - і невблаганна старість.
Цю пору життя порівнюють з осінню і зимою - холодною, суворою, непоступливою, сумною...
Мені чомусь хочеться поговорити саме про старість. Навколо так багато літніх людей. Я бачу їхні очі. На жаль, вони не завжди ясні та веселі, частіше - сумні, сповнені тривоги, а інколи й безнадії. Це вражає, викликає співчуття, наштовхує на роздуми.
Найстрашніша річ - це самотня старість. Людина ніколи не зможе змиритися з нею. Виникає складне протиріччя між молодою душею і фізичною неміччю, що стає причиною глибокої трагедії особистості, особливо якщо поруч немає рідних і близьких людей.
У давні добрі часи люди жили великими сім'ями. Старенькі дідусі й бабусі завжди відчували себе потрібними: з ними радились, до їхніх міркувань прислухались. Старих людей оточувала малеча: онуки, правнуки... В українських родинах існували певні етичні норми в ставленні до літніх людей. Радість спілкування з дітворою допомагала їм легше переживати втому, нездужання. Скільки добрих і цікавих казок переказано бабусями, скільки лагідних колискових проспівано, скільки цікавих книжок прочитано!
Зараз, у наш непростий час, молоді сім'ї прагнуть самостійності, віддаляються від старих за будь-яку ціну, залишають їх наодинці з важкими проблемами, безпорадністю, спогадами...
Мені дуже подобається вірш В. Симоненка "Старість", де поет так схвильовано розповідає про біль старості, страх самоти. Немічний дідусь, вислуховуючи докори сина та невістки, мовчки терпить всі образи, аби тільки залишитися біля дітей, "умерти на землі батьків":
Все стерпить, хіба заплаче стиха,
Дивлячись на добрих малюків.
Все стерпить - докори, сором, лихо, -
Лиш би вмерти на землі батьків.
Звідки береться душевна черствість у ставленні до старих людей? Адже це порушення Божих заповідей, гріх, який карається такою ж самотою в життєву зиму. Над цим слід замислитися, бо життя минає так швидко...