Весна прийшла і все кругом ожило. Сонячні промені пробиваються крізь хмари, проганяючи холод. Сніг сходить з пагорбів веселими струмочками. Звідусіль чується їх дзюрчання. Весна прийшла і принесла нове життя.
Зима намагається ще втриматися на своєму троні, проте з кожним днем сили її тануть, вона не може протистояти весні. Всюди чується голос весни: крапель, дзюрчання струмочків, веселе щебетання птахів.
Коли весна вже зайняла свої володіння, починають прилітати птахи. Як вони скучили за рідною землею, і повертаються кожен рік з теплих країн, долаючи величезні відстані. Саме перелітні птахи говорять про те, що прийшла весна. Зимове царство зруйновано і тепер буде тепло.
Починають прокидатися природа. На деревах починає розпускатися листя. Прокидаються і перші весняні квіти підсніжники, які наче сніг вистилають землю. Саме ці квіти є символом весни. Дні стає довшим, і від цього ставати веселіше. Так і хочеться цілими днями гуляти по вулиці.
Багато роботи у звірів і птахів. Вони повинні вирити нори, побудувати гнізда. Також багато роботи і у людей. Весна пора роботи.
Багатостраждальна моя Україно! Мученицька доля випала тобі протягом багатьох століть. Палили тебе, топтали вороги-чужинці. Боліло твоє тіло, та більше боліла душа від того, що серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажили тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.
І все ж попри всі незгоди була ти щасливою, бо не всі твої діти покірно сприйняли образливе прізвисько "хохол", а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і яких батьків діти. Понад усе в житті вони любили тебе, свою неньку, "свою Україну убогу" і за твої болі, за твої страждання йшли на Голгофу, карались, мучились, але не каялись. До них належав і твій син Тарас.
Перебуваючи в казематі, далеко від України, Тарас сумує за батьківщиною. Тому вірші, написані в казематі, є прилюдною сповіддю поета перед народом, батьківщиною. Так, у поезії "Мені однаково" висловлена позиція поета, якого турбує не власна доля, а доля всієї України. Герой твору за ґратами. Він у зажурі сидить на тюремному ліжку і щось сумно наспівує. В камері темно. Таким темним видається йому і його майбутнє. А він так хоче жити для народу, для України. А що на нього чекає? Так думав поет-в'язень. Але на аркуші зовсім інші почуття:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині, —
Однаковісінько мені.
Бо й справді, якщо порівняти інтереси свої і народні, то власна доля, особисте щастя і навіть слава — ніщо. І перед ним миттю промайнуло все його минуле невільницьке життя, і теперішній арештантський стан, і майбутнє без надії на волю, і, можливо, мученицька смерть "в снігу на чужині". А в нього стільки планів поліпшення життя рідного народу. І все це буде поховано разом з ним. "І все з собою заберу..."
Объяснение:
Весна прийшла і все кругом ожило. Сонячні промені пробиваються крізь хмари, проганяючи холод. Сніг сходить з пагорбів веселими струмочками. Звідусіль чується їх дзюрчання. Весна прийшла і принесла нове життя.
Зима намагається ще втриматися на своєму троні, проте з кожним днем сили її тануть, вона не може протистояти весні. Всюди чується голос весни: крапель, дзюрчання струмочків, веселе щебетання птахів.
Коли весна вже зайняла свої володіння, починають прилітати птахи. Як вони скучили за рідною землею, і повертаються кожен рік з теплих країн, долаючи величезні відстані. Саме перелітні птахи говорять про те, що прийшла весна. Зимове царство зруйновано і тепер буде тепло.
Починають прокидатися природа. На деревах починає розпускатися листя. Прокидаються і перші весняні квіти підсніжники, які наче сніг вистилають землю. Саме ці квіти є символом весни. Дні стає довшим, і від цього ставати веселіше. Так і хочеться цілими днями гуляти по вулиці.
Багато роботи у звірів і птахів. Вони повинні вирити нори, побудувати гнізда. Також багато роботи і у людей. Весна пора роботи.
Багатостраждальна моя Україно! Мученицька доля випала тобі протягом багатьох століть. Палили тебе, топтали вороги-чужинці. Боліло твоє тіло, та більше боліла душа від того, що серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажили тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.
І все ж попри всі незгоди була ти щасливою, бо не всі твої діти покірно сприйняли образливе прізвисько "хохол", а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і яких батьків діти. Понад усе в житті вони любили тебе, свою неньку, "свою Україну убогу" і за твої болі, за твої страждання йшли на Голгофу, карались, мучились, але не каялись. До них належав і твій син Тарас.
Перебуваючи в казематі, далеко від України, Тарас сумує за батьківщиною. Тому вірші, написані в казематі, є прилюдною сповіддю поета перед народом, батьківщиною. Так, у поезії "Мені однаково" висловлена позиція поета, якого турбує не власна доля, а доля всієї України. Герой твору за ґратами. Він у зажурі сидить на тюремному ліжку і щось сумно наспівує. В камері темно. Таким темним видається йому і його майбутнє. А він так хоче жити для народу, для України. А що на нього чекає? Так думав поет-в'язень. Але на аркуші зовсім інші почуття:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині, —
Однаковісінько мені.
Бо й справді, якщо порівняти інтереси свої і народні, то власна доля, особисте щастя і навіть слава — ніщо. І перед ним миттю промайнуло все його минуле невільницьке життя, і теперішній арештантський стан, і майбутнє без надії на волю, і, можливо, мученицька смерть "в снігу на чужині". А в нього стільки планів поліпшення життя рідного народу. І все це буде поховано разом з ним. "І все з собою заберу..."