Докладний переказ тексту публіцистичного стилю
ми століттями не мали власних шкіл, вузів, друкарень, не мали можливості говорити про себе правду. моральної ж кривди не знає тільки той народ, який може та вміє пізнавати себе сам, сам осягати власну історію, плекати власну культуру. коли ж його історію тлумачить йому загарбник, то, ясна річ, що тлумачитиме її за власним розумінням та баченням, на користь собі.
істина, здавалося б, абеткова, і ми пережили її силу на своїй, як то кажуть, шкурі.
мабуть, через це в українській свідомості витворилося кілька світоглядних деформацій. одні з нас беззастережно приймали імперські схеми й тлумачення нашої історії і на цій основі навчалися самі, навчали своїх дітей, онуків і правнуків. так з’явилися люди байдужі, а то й ворожі до національних цінностей. інші з нас бачили свою історію гіпертрофовано, вірили ненауковим міфам та , вбачали в своїй землі ледве не пуп земний. це хвороблива реакція на гніт і примусове приниження національного "я”.
проте працею сотень самовідданих подвижників ми все-таки пізнавали себе, вивчали й осмислювали.
і справді, яке величезне багатство становлять наші фольклор та етнографія! як уперто писалися впродовж віків наші літописи! і все для того, щоб не згасала історична пам’ять у народу. за тими скромними літописцями прийшли фахівці історики, які все-таки написали історію нашої землі.
яку багатоманітні й багатовікову мали ми літературу, котру ще також нам вивчати й пізнавати! яку своєрідну музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво! все це – складники великої нашої, спільно твореної книги українознавства.
саме тому необхідною стає українознавство як наука й шкільний предмет. пора пізнавати себе не приховано, а відверто й з гідністю.
предмет "українознавство” не має служити для вивищення нашої національної пихи, коли власний народ ставиться над інші. та пиха й не властива нам, бо доля наша – не напад і не загарбання чужих земель, не поневолення сусідів. доля наша – оборона й боротьба за самозбереження. тому й українознавство для нас – це пізнання своїх коренів та свого внутрішнього "я”.
українознавство – це пояснення того, чому ми такі, які є сьогодні. це пізнання не лише наших чеснот, а й хиб та вад, що прирікають нас важко жити.
Впало покосами літо- пахне у хаті травою. 2. Подивилась ясно ,-заспівали скрипки. 3. Світали ночі ,вечоріли дні. 4. Усе ясно великого бажання вчитися ти не маєш.(?)5. Небо зоряне- завтра дощу не буде. 6. Продержало з тиждень морозом земля заклякла ,як кістка. 7. Хмара грізно суне на місто -темна тиша опадає в річку.(?) 8. Сонце заходить,гори чорніють, пташечка тихн,поле німіє. 9. І чується десь пісня гаєм ходить. 10. У душі хлопець непокоївся: весна видалася засушливою. 11. Глянь, моя мила :зорі повисли над Дніпром. 12. Віз ламається-чумак розуму набирається
У сучасному світі технології не стоять на місці. Ми прагнемо створити системи, що не потребують втручання, досконаліші алгоритми і навіть штучний інтелект. Та чи може штучний інтелект повністю замінити людину? Я вважаю, що ні
По-перше, яким би швидким та продуктивним не був створений інтелект, він програмується та керується людиною. Врешті, самі ми придумуємо, як працює система і що там відбувається.
По-друге, якою б потужною і сучасною не була система, від збоїв не застрахована жодна техніка. Тому обійтися повністю без людини вона не може.
Звичайно, автоматизація - добре, але жодна система не зможе відтворити і подарувати нам такі яскраві емоції, як люди. Можливо, колись роботи захоплять світ і штучний інтелект зможе замінити людей. Але тільки якщо людство захоче цього саме.