Добри/день дівонько Чи добре живеться? 2. Ну/ж парубче хутчій. 3. Ох чого моя зіронька плаче? 4. Країно рідна Ох ти далека мріє! 5. ГовЛукашу гов Го/го/го/го! А ти де? 6. Цить/цить Не говори Мовчи! 7. Ой лишенько як страшно ха/ха/ха (З творів Лесі Українки).
Розподільний диктант
► Згрупувати наведені вигуки за розрядами. Зробити висновок про їхнє написання.
Ох, ой леле, цить, будь ласка, кукуріку, до побачення, ку — ку, гайда, овва, му — у — у, добридень, алло, от тобі й на, годі, тьху, на добраніч, ня-а-ав, цур йому, анумо, гав — гав, вибачте, дзень, гей, геть, слава Богу, помагайбі, брязь, їй — богу.
► Перебудувати наведені речення, замінивши виділені слова вигуками. Пояснити розділові знаки в перебудованих реченнях.
1. Хтось у куточку раптом почав хіхікати. 2. За вікном затьохкав соловей. 3. З кімнати чулося голосне охання. 4. Різке нокання візника підняло на ноги весь будинок. 5. Десь за лісом глухо бамкали дзвони.
Мовна гра «хто швидше» (у групах)
► Скласти п’ять речень з вигуком ох так, щоб у першому реченні він виражав захоплення, у другому — співчуття, у третьому — сумнів у здійсненні чогось, у четвертому — здивування, а у п’ятому — переляк.
О, лінощі! Це велика сила, здатна оповити, наче павутиною, своїми звабливими ніжними обіймами. Не наважуся голосно заявити, що я їх перемагаю, у нас радше пакт про ненапад. П'ять днів на тиждень, від понеділка до п'ятниці, ми живем у паралельних вимірах. Якби в цей час лінощам і заманулося завітати в гості, у своєму шаленому робочому ритмі я б їх однаково не помітила. Не знаю, чим там займаються мої ліньки, а я прокидаюся о шостій, повторюю уроки, біжу до школи, потім до дванадцятої ночі ламаю мізки над завданнями. Які ж тут рандеву можуть бути, навіть з милими волохатими баглаями? А от у суботу й неділю ми з ними живемо в любові: до дев'ятої ніжимося в ліжку, повільно п'ємо ароматну каву, насолоджуючись картинами неба, загортаємося в теплий плед і читаємо під музику.
Объяснение:
Рано чи пізно ми всі починаємо замислюватися над своїм майбутнім — ким бути. Плекаємо мрії, ставимо якісь цілі, намагаємося їх досягти… І навіть якщо наші плани не завжди досяжні, все одно ми отримуємо досвід, розвиваємося як особистість.
Питання, ким я хочу стати в майбутньому, з деяких пір хвилює й мене. І воно виявилося непростим. Часто чую його від батьків або просто знайомих, які прагнуть до мені у пошуках свого «я». Чого зазвичай хочуть люди? Зробити кар’єру, заробити багато грошей, досягти влади або слави…
Моїх амбіцій недостатньо для того, щоб мріяти, скажімо, про владу. Я ніколи не заздрив політикам. У них нелегке життя: потрібно поступатися своїми принципами на догоду вимогам соратників. Відомі політичні діячі не вільні. В їхньому житті оселився страх. Вони не можуть пройтися вулицями без охорони, боячись розплати за свої дії або бездіяльність. Настільки ж позбавлені свободи й публічні люди, які досягли популярності або слави. Важко жити під прицілом фотокамер, побоюватися за кожен невірний крок, що може стати надбанням натовпу.
Чи хочу я стати мільйонером? Про легкі гроші, звичайно ж, не може бути й мови. Батько казав якось, що власники таких багатств не вміють їх цінувати. Часто впадають у крайнощі, швидко спускаючи свої мільйони на непотрібні речі й розваги. І самі при цьому деградують, втрачаючи людське обличчя. Так, я хочу отримати освіту, знайти гідне заняття і своєю працею заробити кошти, достатні для безбідного життя моєї сім’ї. Але ким стати за професією — поки що не вирішив.