Добирий дань мені потрібно твір-мініатюра, у якому був би розгорнений виклад після речення 《А справа була така...》 або 《А йшлося ось про що...》, або 《а про це говорили так ...》

Батьки навчають нас бути людяними, охайними, шанувати працю, добре вчитися. І їм дуже нелегко спілкуватися з нами, коли ми говоримо неправду. Тому вони намагаються переконувати нас, що треба бути чесними: «Чесність — краща чеснота».  Не завжди легко говорити правду, особливо про некрасиві вчинки. Але, коли обманюєш когось, особливо близьку людину, — на душі стає ще гірше. Недаремно кажуть: «в обманщика має бути гарна пам'ять». Це означає, що він повинен пам'ятати, що і кому сказав, і постійно приховувати правду. А це породжує страх і відчужує від людей. Обманювати означає боятися. Тобто виходить, що обманщик — це найчастіше боягуз.  Але ж усім відомо, що «шила в мішку не сховаєш». Так і правда — десь випливе. І стане людині ще гірше: будуть з неї сміятися або дорікати. Тому треба намагатися відповідати за свої слова і вчинки, а якщо не так щось трапляється — казати щиро та чесно, не боячись. Адже «краще гірка правда, ніж солодка омана». А якщо бути чесним і справедливим — буде більше поваги до такої людини. І в її оточенні, і до себе самої.

Г: - Привіт, Марічко! 

М: - Й тобі привіт, Ганнусю! Як же я рада тебе бачити! 

Г: -Так, де б ми ще зустрілися, якби не в цій крамниці. 

М: - Та й не кажи. Дивно це, в школі були найкращі подруги, а вже майже п'ятнадцять років як не бачилися, хоч і обіцяти під час випускного вечора телеіонувати одна одній. Як ти? Як справи? Я чула ти заміж вийшла. 

Г: - Та це вже було 12 років тому. А зараз в мене вже двоє синів, одному 3 роки, другому дев'ять. А чи є сім'я в тебе?

М: - В мене лише дванадцятирічна донька.

Г: - А чоловіка хіба не було?

М: - Був, але покинув нас, вибач, не хочу про це згадувати.

 Г: - Вибач, будь ласка. Я не знала. 

М: - Нічого. все вже в минулому.  А де ти працюєш? 

Г: - Як і мріяла, я лікар-педіатр в районній лікарні.

М: - Яка ти молодець, пішла все ж таки до своєї мрії, а я пам'ятаю й зараз як в одинадцятому класі ти постійно вагалася, чи вийде з тебе гарний лікар чи ні. А я ось працюю вчителькою англійської мови в школі. 

Г: - Але ж ти мріяла бути перекладачем?! 

М: - Та що з того, то було дуже давно. Не вийшло в мене, ось і все.

Г: - Зрозуміло. а когось з наших бачила?  

М: - Бачила нещодавно Павла, пам'ятаєш, він тобі страшенно подобався в старших класах? 

Г:- Не нагадуй, в нього була половина з дівчат нашого класа закохана, а в нього вже тоді дівчина була, не пам'ятаю вже як її звали.

М: - Її звали Ірина, вона за нього заміж вийшла. В них все добре.

Г: - Звідки знаєш?

М: - Кажу ж, бачила Павла нещодавна. Питав до речі про тебе, сказала, що не бачились давно, він здивувався дуже. 

Г: - Зрозуміло. А я дуже часто згадую наш клас, як ми з тобою сиділи на першій парті й всеодно непомітно списували контрольні, пам'ятаю що сми завжди сміялися, т постійно жартувала, за що вчитель фізики часто виганяв нас з класу.

М: - Я теж це пам'ятаю, а особливо як ми кілька разів усім класам втікали з уроків. Шкода зараз класного керівника, що так мучився з нами.

Г: - Так, Валерій Миколайович гарний був вчитель і людина теж гарна, завжди нас розумів, до Я чула, він усе ще працює?

М: - Так, ми з ним працюємо в одній і тій ж школі.

Г: - Зрозуміло. Вибач, Марічко, мені вже бігти треба. Була рада тебе побачити. Буду рада зустрітися ще. Ось мій номер та адреса, сподіваюсь ти зателефонуєш, або прийдеш в гості.

М: - неодмінно, бувай!

Г: - Не кажи бувай, бо так ми п'ятнадцять років тому сказали одна одній на випускному вечорі. Тож до зустрічі!

М: - Звісно. До зустрічі! 

Вибач, нічого кращого не можу придумати) 

 Г: та М: репліки за іменами дівчат щоб не заплутатися коли складала діалог, М - Марічка, Г - Ганнуся