В прекрасному царстві, в чудовій державі, жила-була Природа. Вона дуже любила Ранню Весну. Та й як не любити її! Після холодних морозних ранків, ніжний подих Весни навівало на Природу солодке заспокоєння. Природа посміхалася і розквітала. А ще вона слухала різні звуки. Взимку-то Природа жила в тиші. Але ось навесні... Бадьорить звучання капелі, срібне дзюрчання струмка, святкові звуки птахів – так мало в світі звуків! Все йшло до того, що настане тепло, і Природа змінить свій непоказний зимовий наряд на пишне легке вбрання. Але раптом...Хуртовини та морози повернулися. Холодні вітри знов відчули свою силу. — Ах ти, обманщиця, Рання Весна! – сказала Природа. Тільки я налаштувалася на весняне тепло, а ти знову пустила Зиму на поріг? І тут заговорило Сонечко. — Не ображайся, Природа, на Ранню Весну. Вона завжди така, зі своїми витівками. То погреет, то приморозить. Немає у неї ще поки силушки потрібною. Зачекай трохи, і благодатне тепло не змусить себе чекати!
Сижу зараз в лікарняному ліжку і дивлюсь на осінній дощ , і згадую вчорашній день... Ми з друзями збирались походити по калюжам ,після дощу.Мама дістала татову дитячу куртку ,яка була на мене зовсім велика.І заставила мене у ній іти до дрцзів.Я зівсно її зняв ,бо подумав що друзі глузуватимуть з мене.А надворі було холодно.Я весь час згадував про мамині слова " Не знімати куртку".Але сміх друзів також був важливим.Мені все було холодно і холодно.Звісно я простудився , але все - таки розпові матусі про цю історію .Вона ніжно мене пригорнула до себе і мені враз стало тепліше. А за вікнами плакав дощ
Природа посміхалася і розквітала. А ще вона слухала різні звуки. Взимку-то Природа жила в тиші. Але ось навесні...
Бадьорить звучання капелі, срібне дзюрчання струмка, святкові звуки птахів – так мало в світі звуків!
Все йшло до того, що настане тепло, і Природа змінить свій непоказний зимовий наряд на пишне легке вбрання. Але раптом...Хуртовини та морози повернулися. Холодні вітри знов відчули свою силу.
— Ах ти, обманщиця, Рання Весна! – сказала Природа. Тільки я налаштувалася на весняне тепло, а ти знову пустила Зиму на поріг?
І тут заговорило Сонечко.
— Не ображайся, Природа, на Ранню Весну. Вона завжди така, зі своїми витівками. То погреет, то приморозить. Немає у неї ще поки силушки потрібною. Зачекай трохи, і благодатне тепло не змусить себе чекати!
Ми з друзями збирались походити по калюжам ,після дощу.Мама дістала татову дитячу куртку ,яка була на мене зовсім велика.І заставила мене у ній іти до дрцзів.Я зівсно її зняв ,бо подумав що друзі глузуватимуть з мене.А надворі було холодно.Я весь час згадував про мамині слова " Не знімати куртку".Але сміх друзів також був важливим.Мені все було холодно і холодно.Звісно я простудився , але все - таки розпові матусі про цю історію .Вона ніжно мене пригорнула до себе і мені враз стало тепліше.
А за вікнами плакав дощ