Привіт, Женю!- Добридень, Романе! А чого це твоєї сестри не видно?- Так Леся ж поїхала навчатися до Франції . Ти хіба не чув?- Як це – поїхала? А як її туди взяли?- Взяли, адже вона дуже добре знала французську мову. Склала іспит та отримала міжнародний сертифікат зі знання французької. А потім поїхала!- І скільки вам це коштує?- Та ти що, хіба батьки могли б заплатити за навчання у Франції? Вона безоплатно навчається, їй ще стипендію виплачують. Це така программа є для студентів.- Просто якась фантистика! Так вона у Парижі живе зараз?- Так, вже два місяці. На Новий рік хоче приїхати, як грошей на квиток назбирає.- А яку професію вона там обрала?- Поки що вона на підготочому відділенні, а потім хоче навчатися інформаційних технологій.- Сумує за домівкою?- Так, звичайно. Каже, що їй дуже не вистачає маминого борщу та вареників…
Люко Дашвар уже в который раз поднимает важные для общества темы. Книга "Село не люди" специфическая уже по названию,перед тем,как начать ее читать,выслушала и прочитала множество отзывов и у всех абсолютно разные впечатления. В книге описана жизнь в небольшом украинском селе в наше время,их нравы и порядки.Главная героиня - девочка-школьница Катя,которая влюблена в женатого мужчину Романа,отца ее одноклассника...у меня возникали спорные эмоции,с одной стороны сама не раз влюблялась в старших парней,но с другой стороны именно из-за Кати умерли ее родители и село стало кучей пепла... Удивляют и другие стороны сельской жизни-как девочки радуются покупке заколок и какой-нибудь дребедени,мальчики верят глупым советам-в итоге один из них умирает...как для человека,живущего в большом городе,это непонятно и нелепо... Но книга действительно заставляет задуматься...ведь вполне возможно,что где-то так живут...
