Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
Багато людей кажуть, що ми живемо, щоб допомагати іншим. Здійснюючи до ншим людям, ми виконуємо своє призначення. Не можна знати наскільки це вірно, але можна добре знати те почуття, яке ми відчуваємо, коли допомагаємо комусь і бачимо різницю. Щось відбувається, ми отримуємо почуття задоволення і щастя, відчуваємо приплив енергії та цілеспрямованості. Я не знаю, чи є це доказом того, що до ншим - це наша доля, але знаю, що існує достатньо причин для того, щоб постаратися і до комусь, коли у нас є така можливість Зараз скрутна годинна для ношої країни і ми як ніколи повинні допомагати тим, хто зараз ризикуючи своїм життям зберігають мир в нашому домі
Я не знаю, чи є це доказом того, що до ншим - це наша доля, але знаю, що існує достатньо причин для того, щоб постаратися і до комусь, коли у нас є така можливість
Зараз скрутна годинна для ношої країни і ми як ніколи повинні допомагати тим, хто зараз ризикуючи своїм життям зберігають мир в нашому домі