До іть СЛАЙД № 14
VI. Вибірковий диктант Виписати не з прикметниками. Пояснити їх написання. Україно, я невеличка частка живої плоті, яка народилася від батька й матері, а ще від тебе. Я вже знаю твою нелегку історію, знаю велич і падіння твоїх володарів, знаю, що ти заслуговуєш на кращу долю. Я не до всього, що пов’язано з тобою, тому радію з твоїх успіхів, болять мені твої болі, бо я жива твоя частка, Україно. Невже є ще на світі такий незламний народ?​

Уважаемые учителя и дорогие друзья - одноклассники. Сегодня нам, выпускникам, предстоит сделать один из самых важных шагов в нашей жизни, расставаясь со школой. Позади лучшие годы - беззаботное детство, юность, а впереди дальнейшая учеба, работа. Думаю, что лучшей благодарностью для учителей с нашей стороны будут плоды знаний и жизненной мудрости, выращенные нами из тех семян, которые они посеяли в наших сердцах. Одна латинская пословица гласит, что мы учимся не для школы, а для жизни. Эти слова глубоко запечатлелись в нашей памяти. И вот сегодня мы расстаемся со зданием, которому так многим обязаны, с преподавателями, которые с таки самоотвержением и отдавали посвящали все свои силы на наше образование и воспитание. Поэтому я от лица всех сегодняшних выпускников говорю школа дорогие преподаватели.

Несподівана знахідка
Народне оповідання Полтавщини

Моє мальовниче селище розташоване у звичайній для мене місцевості: нічого особливого тут не трапляється, жителі живуть звичайним життям. Але я б хотіла розповісти історію, яка трапилася зі мною влітку на День мого народження саме у моєму рідному селі. Тато на День народження подарував мені фотоапарат, а також пообіцяв взяти із собою на нічну риболовлю.

І ось наш човен пливе серединою річки. Ясна смуга світла від місяця на воді все ширшає, сяє золотим сяйвом, сягає по річці, неначе золота дорога в якийсь рай, у якесь мрійне царство. Прибувши на острів, тато поклав вудочки, поставив намет та розвів вогонь. Я від радощів фотографувала все, що мені подобалося. Ось по тихенькому стеблі повзе працьовита мурашка, на гілці співає свою пісню пташка, а на воді цвітуть гарні водяні лілії.

Аж ось заходить вечір. Кудись ховаються останні шуми і відгуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході червоне марево, а вже над ним у темряві зажевріла вечірня зоря. А місяць, що млів серед ясного неба сірою малопомітною плямою, під темним крилом ночі відразу ожив і засвітився чарівним вогнем. Мені захотілося сфотографувати цю красу. Від того, що я побачила через фотооб’єктив, у мене перехопило подих. На небі серед величезного розмаїття зірок пливла літаюча тарілка. Спочатку це була малопомітна цятка. Та чим ближче вона наближалася до острова, тим чіткіше було видно її контури. Вона виявилася геть такою, як в книжках та газетах. Я гала за її польотом, як зачарована. То була дивна казкова ніч. Коли настав ранок, мені здалося, що то все наснилося.

Повернувшись додому з татом, я на певний час забула ту чарівну ніч, але яким було моє здивування, коли, проявивши плівку, на нічному зоряному небі ми всі побачили силует літаючої тарілки. Може, то прибульці так вітали мене з Днем народження?