Відповідь криється в самому висловлюванні,адже ни відкривши свою душу,сердце "відполірувати" розум не можливо порозумітися із суспільством. як багато людей,в наш час,дуже часто закриваються в собі,задля того щоб зрозуміти,осмислити свої помилки,поведінку,вчинки. але можна так надовго закритися,що не встигнеш оком змигнути як відцуєш - час плине без тебе,і намагаєшься наздогнати,та марно треба його наздогнати і як найшвидше. але моя думка така - треба менше закриватися в собі,і більше віддаватия світові: почуттям,емоціям,думкам в решті-решт. і з рештой зациклившись у собі можна так самому і залишитися. потрібно якось розважати себе гулять з друзями,більше часу проводити з близькими людьми,ніколи не нехтувати їхньою увагою,читати по більше книг - ну це,звісно,залежить від самої людини: что на скільки в цьому зацікавлений. отже,на мою думку відповідь заключається у самому питанні - "щастя твоє в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе, ходитимеш у темряві"
Крім того, весь нью-йорк заповнений театральними , офіційно розділеними на групи: "бродвейські", "позабродвейські", " позапозабродвейські ". критерій розподілу — не територіальне розташування, а кількість місць. сьогодні поступово всі театри намагаються переміститися на таймс-сквер. глядачі збираються тут ближче до восьмої години вечора — часу початку вистав. у кожному театрі аншлаг — нормальне явище, хоча ціни на квитки коливаються в межах ста доларів. мало хто з туристів наважиться відвідати гарлем: у нью-йорку кожен знає, що чекає тут на чужинця. сьогодні навіть важко повірити, що до кінця xix ст. територія сучасного "чорного гетто" була центром релігійного та академічного життя: тут розташувався головний університет міста (колумбійський) та виріс величезний кафедральний собор святого іоанна — найбільша у світі готична церква. така історія міста, яке я мрію колись у майбутньому відвідати. сподіваюсь, що ця подорож буде незабутньою.