До ть Аналіз вірша "Пульс" Валерій Петрович Бойченко
Кипить-пульсує в кожнiй митi й словi,
Moв чистий сiк у пружному зелi:
Не дай, життя, померти без любовi
Анi однiй людинi на землi.
Tи дай, життя, усiм уста жагучi
I серця небайдужого болiнь,
I вистражданi в боротьбi спiвзвуччя,
Прозорi, наче сонячна свiтiнь.
У пiснi, що смiється i ридає,
У рiчцi – чи великiй, чи малiй
У стежцi, що у всесвiт вибiгає
Iз-пiд порога прагнень та надiй,
Отут вона, твоя любов, людино,
Tвiй квiт червоний, свiтло i зоря,
Твоя велика правда – Батькiвщина,
За всесвiт вища, глибша за моря.
То ж хай кипить-пульсує в кожнiм словi.
Мов чистий сiк у пружному зелi:
Hi жити, анi вмерти без любовi
Не маєш права на оцiй землi.
* * *
I час,
і npocтiр –
нинiшнi, гарячi –
Немов коня, вхопити за вузду.
В тяжкi дроти електропередачi
Улити власну силу молоду.
Думки народу‚
мpiї заповiтнi
Вiдчути, як вогненну власну кров.
На дубовi icторiї cтолiтнiм
Налитись жолудем iз коpeнiв-основ.
I руки,
й мозок
найдивнiше щастя
Звеличити оновленням землi.
Комунiстичним прапором зiрчастим
Думки вiддати й чеснi мозолi
Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гала за красою природи.
Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.
А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.
З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.
Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.
Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.
Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!
Объяснение: