Сонце нещадно палить, залишаючи відблиски своїх гарячих променів у прохолоді швидкоплинної річки. Зелені трави буяють під їх теплом.
Верба схилилася до води,щоб окунути свої довгі зеленаві коси у воду.
У зарослях очерету, в тіні, відпочивають та вичікують комах жаби. Гармонія всюди. Здається, ніхто ніколи не порушить недоторканність цього місця.
Козача гора височіє над усією цією красою та доповнює пейзаж. Мабуть, нею раніше мандрували козаки, але саме зараз вона велично відпочиває.
Як же тут гарно. Наша мальовнича країна багата такими мальовничими місцями, але, як і це, кожне з них - неповторне.
Ліс узимку. Ви були в лісі, коли там панує зима? Не кожного року о такій порі ліс буває таким красивим, нині він незвичайний — чарівливий. Заходиш у це царство неземної краси й опиняєшся в полоні дивовижних вражень, коли навіть слова сказати не можеш голосно, аби не сполохати якогось дива. Он дерева набрали на своє гілля стільки пухнастого снігу, що здається не витримають дрібненькі галузки, і зрине вниз білий водоспад. Усі дерева, кущі стоять припорошені сніжинками, ніби готуючись до якогось балу. Хочеться розмовляти пошепки. Та снігурі зовсім на це не зважають, їм приємно перелітати з гілки на гілку й струшувати сніг. Білочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й довколишніх птахів, які відразу злітають, якщо десь осиплеться сніг. І ліс наповнюється поодинокими звуками, такими ніжними й неповторними, ніби сама природа щось шепоче. Десь пташка обізветься, десь сніг, сиплючись до підніжжя дерев. Так приємно стояти й слухати ліс.
Львівський Національний Академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької щедро удекорований як зовні, так і всередині, є зосередженням досягнень скульптури і малярства Галичини кінця XIX ст. Заходимо в театр і любуємося дванадцятьма живописними полотнами під плафоном фойє позолоченою балюстрадою другого балкону пальметами і мас- каронами на стінах, камеями вздовж фризу, які уособлюють Страждання, Самопожертву, Волю, Радість, Смуток, Красу, Музику і Танець. Згори через скляну стелю приємно ллється м'яке світло: вдень - від сонця, вночі - від місяця й зірок. Отже, у фойє ніколи не буває суцільної пітьми, що дуже важливо і з практичного боку. На рівні першого поверху знаходиться так званий дзеркальний зал, важливим елементом оздоблення якого є дзеркала, розташовані одне навпроти одного для оптичного розширення залу Тут, над дверима і вгорі навпроти них, возвеличуються чотири жіночі постаті, що уособлюють Любов (із амуром), Заздрість (зі змією), Материнство (з дитиною), Гордість (із люстерком). Над дзеркалами хороший настрій створюють зображення чотирьох пір року: весни (із квітами), літа (з сопілкою), осені (з плодами поміж хризантем), зими (з вогнищем).
Сонце нещадно палить, залишаючи відблиски своїх гарячих променів у прохолоді швидкоплинної річки. Зелені трави буяють під їх теплом.
Верба схилилася до води,щоб окунути свої довгі зеленаві коси у воду.
У зарослях очерету, в тіні, відпочивають та вичікують комах жаби. Гармонія всюди. Здається, ніхто ніколи не порушить недоторканність цього місця.
Козача гора височіє над усією цією красою та доповнює пейзаж. Мабуть, нею раніше мандрували козаки, але саме зараз вона велично відпочиває.
Як же тут гарно. Наша мальовнича країна багата такими мальовничими місцями, але, як і це, кожне з них - неповторне.
Ліс узимку. Ви були в лісі, коли там панує зима? Не кожного року о такій порі ліс буває таким красивим, нині він незвичайний — чарівливий. Заходиш у це царство неземної краси й опиняєшся в полоні дивовижних вражень, коли навіть слова сказати не можеш голосно, аби не сполохати якогось дива. Он дерева набрали на своє гілля стільки пухнастого снігу, що здається не витримають дрібненькі галузки, і зрине вниз білий водоспад. Усі дерева, кущі стоять припорошені сніжинками, ніби готуючись до якогось балу. Хочеться розмовляти пошепки. Та снігурі зовсім на це не зважають, їм приємно перелітати з гілки на гілку й струшувати сніг. Білочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й довколишніх птахів, які відразу злітають, якщо десь осиплеться сніг. І ліс наповнюється поодинокими звуками, такими ніжними й неповторними, ніби сама природа щось шепоче. Десь пташка обізветься, десь сніг, сиплючись до підніжжя дерев. Так приємно стояти й слухати ліс.
ім. Соломії Крушельницької щедро удекорований як зовні, так і всередині, є зосередженням досягнень скульптури і малярства Галичини кінця XIX ст. Заходимо в театр і любуємося дванадцятьма живописними полотнами під плафоном фойє позолоченою балюстрадою другого балкону пальметами і мас- каронами на стінах, камеями вздовж фризу, які уособлюють Страждання, Самопожертву, Волю, Радість, Смуток, Красу, Музику і Танець. Згори через скляну стелю приємно ллється м'яке світло: вдень - від сонця, вночі - від місяця й зірок. Отже, у фойє ніколи не буває суцільної пітьми, що дуже важливо і з практичного боку. На рівні першого поверху знаходиться так званий дзеркальний зал, важливим елементом оздоблення якого є дзеркала, розташовані одне навпроти одного для оптичного розширення залу Тут, над дверима і вгорі навпроти них, возвеличуються чотири жіночі постаті, що уособлюють Любов (із амуром), Заздрість (зі змією), Материнство (з дитиною), Гордість (із люстерком). Над дзеркалами хороший настрій створюють зображення чотирьох пір року: весни (із квітами), літа (з сопілкою), осені (з плодами поміж хризантем), зими (з вогнищем).