Диктант
Роксолана
Вона (з,с)гадувала сво(є,е) ж(і,и)(т, тт)я. Ні (не)д(а,о)ремно прож(е,и)ла вона (на)св(і,и)т(і,и). Вона
(з,с)робила для (у,У)країни все, (шч,щ)о (з,с)могла. Сорок од(и,і)н р(і,и)к пробула султаною
(т,Т)уре(ч,ч)(и,і)ни. Сорок од(и,і)н р(і,и)к (най)м(о,а)гут(ь?)ніша (у)світі д(е,и)ржава (не)ч(и,е)нила нападу
на (у,У)країну і (с,з)тримувала (т,Т)атар. Це врятувал(о,а) (к,К)оза(тс,ц)(ь?)ку д(е,и)ржаву в(і,и)д
з(а,о)гибелі. Знала (н,Н)астя (з)уст (Є,є)вропейс(ь?)к(и,і)х купц(і,и)в, (шч,щ)о ро(з,с)квітла її
бат(ь?)к(і,и)вщ(и,і)на, (з,с)біл(ь)шилося н(а,о)сел(е,и)(н,нн)я, пов(е,и)ро(с,з)тали нові міста і села,
зміц(ь?)ніла Січ(ь?). Так, вона (р,Р)оксолана (з,с)робила біл(ь)ше, ніж(ь?) усі гет(ь?)мани (у,У)країни й
(най)могут(ь?)ніш(и,і) армії (Є,Е,є,е)вропи. Вона т(е,и)ндітна ж(і,и)нка остаточ(ь?)но (піді)рвала
могут(ь?)ніс(ь?)т(ь?) Порти.
Можу (с,з)покійно пом(и,е)рати. Моя (у,У)країна жит(е,и)ме думала в(е,и)лика султанша.
За(шч,щ)(е,и)міло сер(д)це. Пожити(б) (шч,щ)(е,є) трох(и,і)… І ра(п,б)том так я(с,з)краво ч(и,і)тко
побач(е,и,і)ла р(и,і)дну хату б(і,и)лу вим(а,о)за(н,нн)у гл(и,і)ною. Л(е,и)леки на клуні, з(о,а)л(о,а)ті
хр(е,и)сти (на)церкв(и,і). Ку(е,є) з(у,о)зуля закл(а,о)пота(н,нн)а ніч(ь?)ним кува(н,нн)ям.
І мати її рідна мати стоїт(ь?) під груш(о,е)ю. Мамо! (що)сили гукнула (р,Р)оксолана. То було її
оста(н,нн)(е,є) слово.
Спиши, обираючи з дужок потрібний варіант, розстав розділові знаки
Объяснение:
С детства мы ходим в школу и изучаем разные предметы. Некоторые считают, что это ненужное дело и только забирает свободное время, которое можно потратить на компьютерные игры и что-то еще. Я думаю по-другому.
Есть такая русская пословица: «Ученье свет, а неученье – тьма». Это значит, что для тех, кто узнает много нового и стремится к этому, впереди открывается светлая дорога в будущее. А те, кто ленится и не учится в школе, останутся всю свою жизнь во тьме глупости и невежества. Люди, которые стремятся к знаниям, умные и начитанные, они разбираются в разных интересных и полезных вещах, учатся в университетах и академиях, работают в современных офисах менеджерами и директорами.
Чи кожен із нас є особистістю? Чи особистісне ядро є обов’язковою складовою особистості? Чи здатна особистість здійснювати масовий вплив на інших? – ТАК.
Не варто ототожнювати особистість із індивідуальністю, бо особистість є вищою, тобто надіндивідуальною. Кожен із нас народжується особистістю, лише ВИБІР (навіть щохвилинний) може спричинити або деградацію, яка призводить до втрати особистості, або певну досконалість (тобто досконалість життя для конкретної особистості). Цей вибір – вчинки, в яких людина заявляє про себе, вирізняючись як особистість серед інших, або, в яких вона нівелює себе не з фізичної, проте з духовної сторони. Я = особистість. Ми можемо й не помітити, як втратимо це Я, але тоді ми перестанемо усвідомлювати свою унікальність, свої вади й переваги. Думаю, аби особистісна досконалість на зайшла в глухий кут, то треба інколи вдаватись до стану рефлексії: досить поглянути на себе збоку, пізнати самого себе, реально оцінювати, а не переоцінювати.
Особистісне ядро людини – це стержень, із якого все починається й завершується, тобто він поєднує в собі внутрішній світ людини й її поведінку ззовні: містить все й генерує те «все» в діяльності; в стержні зосереджене вольове начало. На мою думку, особистісне ядро – це добро і зло (а вже ми самі обираємо між цими двома поняттями), виховання (близьких та суспільства) й самовиховання, синтез волі, свободи, розуму.
Вплив. Вважаю, що особистість здатна як і здійснювати масовий вплив на інших, нав’язуючи, або, підштовхуючи їх до спільного знаменника – якоїсь своєї ідеї, так і ніколи не розвинутися повноцінно: здеградувати повністю чи зупинитись на певному етапі розвитку. Якщо все ж одна особистість в змозі бути рушієм глобальних переворотів, то чи не варто прагнути розвивати своє власне Я?