Цю історію я почув від Петра Мартинюка – русявого, синьоокого лікаря, хірурга за професією. 2) – У нашому селі, – розповідав він, – завжди мостилися бузьки. 3) Хати під солом’яною стріхою. 4) Винесуть колесо на дах, от вони й мостяться. 5) Так повелося. 6) Люди і птахи були нероздільні. 7) Недарма бузьків у народі вважають священними: за переказами, вони приносять малих дітей – щастя, – вів Петро Мартинюк. – 8) Але бузьки вивелися з нашого села. 9) Чому? 10) Слухайте… – гірко посміхнувся. 11) – Не подумайте собі, тому, що перевелися хати під соломою, і тому, що ніхто не виносить колеса. 12) Ні, хіба бузьки, лелеки не кладуть гнізд на телеграфних стовпах, на кудлатих вербах? 13) Ні, вони просто відцуралися нашого села. 14) А було так: однієї весни пара бузьків полагодили гніздо на хаті нашого сусіди, заходилися виводити молодняк. 15) Коли знайшлися яйця, шибайголівське сусідське хлопча видерлося на дах і заради звичайнісінької цікавості взяло собі одне буслине яйце, підмінивши його качиним. 16) За те його потім прозвали Підмінияйце. 17) Це смішне прізвисько перейшло нащадкам. 18) Бусли не помітили, що яйце не їхнє. 19) Буслиха сіла на яйця, а бусел тільки те й робив, що годував її: носив ретельно жаб, вужів. 20) Вивелися молоді – тоді й сталося лихо. 21) Аж тепер бусел доглянув, що у їхньому гнізді негаразд: одна дитина, як дитина, – бусленя, а друга – каченя, щось чуже. 22) Він день і ніч гасав гребенем даху зі страшним клекотом, мовби виклекочуючи одне й те ж: «Зрада! Зрада!» 23) А буслиха стояла край гнізда й мовчки умирала. 24) Потім він знявся вгору, злинув у небо високо-високо і склавши крила каменем упав на подвір’я. 25) Через хвилину те саме зробила й буслиха. 26) Заплатили смертю за легковажність отого шибайголови. 27) З того часу бузьки вивелися з нашого села, – закінчив Петро Мартинюк