1.Василь Стус — людина рідкісної моральної обдарованості, голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності. Він зберіг свій стиль до кінця. І це було основою його трагедії. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю й лицарською одвагою, не згинаючись і не обминаючи. На такій дорозі поети гинуть. 2.Прямо над нашими ворітьми стоїть зірниця, а повз ворота проходять люди і час. Як він іде – це найбільше видно по наших ясенах, по тому, що вони тримають на собі – чи весняну росу, чи зелені шуми, чи осінній смуток, чи зимові хустки. Іноді, коли я сплю, час приходить і до мене, постоїть-постоїть біля узголів’я та й злегка потягне за чуба малого, щоб він підіймався угору. Отак я й росту! 3.Призвичаєні до землі переселенці бралися за плуга і вирощували хліб. Вони годували і випасали худобу, полювали на хижого звіра, займалися рибальством, бджільництвом. Праця цих роботящих людей давала плоди (О. Опанович). 4Дуже освічений був лікар у Ярослава Мудрого. Звали його Саргісом. Знав цей лікар кілька мов, мав при собі багату медичну бібліотеку (О. Єфімов). 5.Саме інженери примусили вчених подумати, як втрутитися в найглибші тайники кристалів, перетворити графіт на алмаз. Інколи вони вкраплені в метеоритах, що прилітають з космосу на землю. Очевидно, створюють їх височенні температури, надвисокі тиснення удару при падінні на землю 6.Вельбот відійшов од берега. З вельбота мисливці стежили за двома товаришами. Сміливо залишали ті під собою великі скелі. Та ось вони вже в тому місці, де треба закладати динамітні набої. Ножами вишкрябують ґрунт з-під скель. Роблять глибокі діри. Закладають туди набої
Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.більше діла — менше слів.будь господарем своєму слову.мовивши слово, треба бути йому паном.слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.від красних слів язик не відсохне.від солодких слів кислиці не посолодшають.від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.від теплого слова і лід розмерзається.вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.впік мене тим словом, не треба й вогню.гостре словечко коле сердечко.де мало слів, там більше правди.діла говорять голосніше, як слова.де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.добре слово краще, ніж готові гроші.добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.за грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.з пісні слова не і свого не вставляють.
2.Прямо над нашими ворітьми стоїть зірниця, а повз ворота проходять люди і час. Як він іде – це найбільше видно по наших ясенах, по тому, що вони тримають на собі – чи весняну росу, чи зелені шуми, чи осінній смуток, чи зимові хустки. Іноді, коли я сплю, час приходить і до мене, постоїть-постоїть біля узголів’я та й злегка потягне за чуба малого, щоб він підіймався угору. Отак я й росту!
3.Призвичаєні до землі переселенці бралися за плуга і вирощували хліб. Вони годували і випасали худобу, полювали на хижого звіра, займалися рибальством, бджільництвом. Праця цих роботящих людей давала плоди (О. Опанович).
4Дуже освічений був лікар у Ярослава Мудрого. Звали його Саргісом. Знав цей лікар кілька мов, мав при собі багату медичну бібліотеку (О. Єфімов).
5.Саме інженери примусили вчених подумати, як втрутитися в найглибші тайники кристалів, перетворити графіт на алмаз. Інколи вони вкраплені в метеоритах, що прилітають з космосу на землю. Очевидно, створюють їх височенні температури, надвисокі тиснення удару при падінні на землю
6.Вельбот відійшов од берега. З вельбота мисливці стежили за двома товаришами. Сміливо залишали ті під собою великі скелі. Та ось вони вже в тому місці, де треба закладати динамітні набої. Ножами вишкрябують ґрунт з-під скель. Роблять глибокі діри. Закладають туди набої