Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось гати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
Мій обов’язок перед природою. Живучи в наш складний час гаючи за життям свого народу й усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому.
Інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє. На землі не буде більше великих воєн, завдяки досягненням науки і техніки, людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнювало її протягом кількох століть. Усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою.
Ми всі у боргу перед природою. Важливо поважати свою матір-землю. Ні в якому разі не допустити цілковитого знищення усього живого на ній. Бо, коли це станеться, ми, люди, теж зникнемо, і наш обов’язок зараз — не допустити цього.
Не допустити хоча б того, що цілком і повністю залежить від нас і називається людським чинником.
З уроків географії ми знаємо, що природа — це безкраї степи, на яких дозріває зерно нового врожаю. Це могутній Дніпро з тихими затоками та довгими вітами верб. А навесні цвітуть і милують око молочно-білі сади. Не можна навіть дібрати слів, щоб розказати про все, що відчуваєш.
Рік у рік росте і міцніє моя Україна, разом з нею ростемо і ми, молоде покоління, яке словами А. Малишка дає клятву на вірність Україні:
Рідну, добру, у крові умиту,
Я тебе нікому не віддам. Але уроки екології нагадують: атомні безумства, бурхливий розвиток хімічної промисловості призвели до того, що в багатьох регіонах життя стає нестерпним.
Думаю, всі розуміють, що наш обов’язок — зберегти природу. Не шкодити їй, не забруднювати воду, повітря, ліс. Любити природу, цінувати, дякувати їй, а вона віддячить нам сторицею.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
Мій обов’язок перед природою. Живучи в наш складний час гаючи за життям свого народу й усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому.
Інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє. На землі не буде більше великих воєн, завдяки досягненням науки і техніки, людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнювало її протягом кількох століть. Усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою.
Ми всі у боргу перед природою. Важливо поважати свою матір-землю. Ні в якому разі не допустити цілковитого знищення усього живого на ній. Бо, коли це станеться, ми, люди, теж зникнемо, і наш обов’язок зараз — не допустити цього.
Не допустити хоча б того, що цілком і повністю залежить від нас і називається людським чинником.
З уроків географії ми знаємо, що природа — це безкраї степи, на яких дозріває зерно нового врожаю. Це могутній Дніпро з тихими затоками та довгими вітами верб. А навесні цвітуть і милують око молочно-білі сади. Не можна навіть дібрати слів, щоб розказати про все, що відчуваєш.
Рік у рік росте і міцніє моя Україна, разом з нею ростемо і ми, молоде покоління, яке словами А. Малишка дає клятву на вірність Україні:
Рідну, добру, у крові умиту,
Я тебе нікому не віддам.
Але уроки екології нагадують: атомні безумства, бурхливий розвиток хімічної промисловості призвели до того, що в багатьох регіонах життя стає нестерпним.
Думаю, всі розуміють, що наш обов’язок — зберегти природу. Не шкодити їй, не забруднювати воду, повітря, ліс. Любити природу, цінувати, дякувати їй, а вона віддячить нам сторицею.