Дієприкметниковий зворот, який стоїть після означуваного слова (розділові знаки опущено), є в реченні * Зачарований красою ночі місяць милувався зорями.
в) Дорога впала у зарослий верболозом рукавчик.
б) Ще в землі заметеній снігом спить до слушної пори цілий світ.
г) Білки зникали десь у сплетених між собою шапках дерев.

0творча спадщина євгенія гребинки дуже різноманітно. більшу частину добутків письменника становлять байки, у яких він оригінально й художньо зовсім викриває споконвічні людські вади. але є у творчому наробітку гребінки й ліричні добутки. одним з найвідоміших і доконаних творів євгенія гребинки є «човен».  домінуючим напрямком у лірику в часи написання поезії був романтизм, тому й «човен» витримана в традиціях романтизму цікаво, що незважаючи на те, що рішення ліричного героя є досить різка й категоричним, не втрачає від того свою красу й ліричність. імовірно, було б непогано, якби й ми вміли вирішувати свою долю з таким ліризмом і красою, тоді, напевно, наше життя сприймалося б нами якось по-іншому: мене вразило те, що письменник, що жив понад сто років тому, виразив відношення до життя, яке властиве мені й многим моїм однольоткам: я теж упевнений, що для досягнення своєї мети кожна людина повинен щось робити, навіть якщо він почуває непевність або страх. сам автор щиро зізнається у своїх побоюваннях, але вирішує не ховатися від миру, у надії на те, що зможе «виплисти» зі складних ситуацій, з якими він буде зіштовхуватися в життєвому морі: як човнове море, для мене мир білий з дитинства здавався страшним; так як сховатися? не можна ж століття цілий пробути із собою, одним. прощай, мій спокій, пускаюся в море! і, може, недоля й люте горе пограють із човном моєї. «човен» євгенія гребинки є глибоко ліричним добутком, що торкає читача своєю щирістю.

На українських землях давні народні традиції поетично сплелися із християнством. і тепер уже мало хто пригадує, що раніше на вербну неділю святим деревом вважалася не верба, а екзотична для нас пальма. що із писанками колись  чинили магічні дії.   сам звичай писанок має витоки з символічного значення яйця, яке майже у всіх народів світу вважалося джерелом життя, символом початку життя, символом сонця.   а згодом і яйце, й дерево у слов’ян стали символом весняного пробудження на землі, символом перемоги життя над смертю.