Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.
Життя-це саме мати талант "брати від життя все" і вміти насолоджуватись робить людину щасливою.Життя ,звичайно,має вельми складні іспити,які укріплюють наш дух(та й без них було б зовсім не цікаво,ми б не могли відчути мить радості,щастя,яка настає після пройдення чогось важкого чи поганого).За чорною смугою тягнеться біла...Ми не повинні бути "сліпими",які бачуть тільки чорні плями світу.Подививіться навколо-життя прекрасне в усіх його проявах: весняний спів пташок,грайливі посмішки людей,злотаве сонечко...Не треба цитувати нудьгуючих будистів" Життя-це сон перед смертю" чи щось подібне.Треба радіти життю!Життя - це найтриваліший і найскладніший іспит для кожного з нас. Випробування щастям і недолею, радістю і смутком, успіхами і невдачами. Цікаве те, що наявність високого інтелекту і природніх талантів у людини не гарантує їй того, що вона складе цей іспит.
Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.
"Життя - це гра, а люди в ній - актори" -
Цей вислів сказаний про нас,
Бо кожен день міняємо ми ролі,
А через рік замінюють і нас.
Джульєтті згодом набрида Ромео,
Здається й Гамлету Офелія не та.
Піски із злота, сонце з карамелі...
У грі "Життя" усе кудись зника.
Життя-це саме мати талант "брати від життя все" і вміти насолоджуватись робить людину щасливою.Життя ,звичайно,має вельми складні іспити,які укріплюють наш дух(та й без них було б зовсім не цікаво,ми б не могли відчути мить радості,щастя,яка настає після пройдення чогось важкого чи поганого).За чорною смугою тягнеться біла...Ми не повинні бути "сліпими",які бачуть тільки чорні плями світу.Подививіться навколо-життя прекрасне в усіх його проявах: весняний спів пташок,грайливі посмішки людей,злотаве сонечко...Не треба цитувати нудьгуючих будистів" Життя-це сон перед смертю" чи щось подібне.Треба радіти життю!Життя - це найтриваліший і найскладніший іспит для кожного з нас. Випробування щастям і недолею, радістю і смутком, успіхами і невдачами. Цікаве те, що наявність високого інтелекту і природніх талантів у людини не гарантує їй того, що вона складе цей іспит.