на що варто витратити п'ять років свого життя: на здобуття вищої освіти, чи, можливо, на те, що приносить реальну користь?
на мою думку, п'ять років життя можуть виявитися згаяними лише в некмітливої, нецілеспрямованної людини.
одна з найбільших цілей, що я маю-саморозвиток та вдосконалення вже наявних навичок, пізнання нового та цікавого. кожен з нас самостійно обирає шлях, яким він прямує до свого успіху. байдуже, вчитимусь я в університеті, чи не вступатиму до внз-результат залежатиме лише від докладених мною зусиль. я вважаю, що не варто обмежуватись самою лише шкільною, університетською освітою. до того ж, важливо навчитися ''фільтрувати'' зайву інформацію, правильно сприймати сторонню точку зору. не кожна думка, висловлена вчителем або професором - має бути взірцем.
дещо з навчальної програми може ніколи не знадобитись безпосередньо на практиці. але, принаймні, ми тренуємо навичку здобувати знання.
звичайно, найбільшу користь здатно принести лише те, від чого ти отримуватимеш справжнє задоволення.
можешь как-нибудь дополнить, переписать, доработать. плюс, я не несу ответственности за ошибки))
ответ: єдиний жіночий образ в «слові о полку ігоревім» - образ ярославни, дружини ігоря. він завжди читачів, надихав художників, композиторів, поетів. на тлі мужніх воїнів, на тлі грізних битв і кровопролиття образ цієї ніжної, гарної жінки є неповторним. ярославна'- персонаж історичний. вона була донькою галицького князя ярослава осмомисла. справжнє ім'я княгині - єфросинія.
князь ігор святославич - чесний і відкритий, він любить свою батьківщину, здатний віддати за неї власне життя. але за сильними плечима мужнього цього воїна стоїть ніжна і любляча дружина, яка героїчно чекає повернення коханого чоловіка. ігор в неволі створює плани майбутнього втечі. а в цей час його мила ярославна готова полетіти на край світу до милого чоловіка, щоб залікувати криваві рани на його сильному тілі.
автору чужий релігійно-аскетичний погляд на жінку; на його думку, жінка не «посудина диявола", не джерело всіх бід і нещасть чоловіки, а вірна й віддана помічниця, гаряче любить свого «ладу» і силою своєї любові є йому повернутися з полону.
рано вранці, коли не спиться тільки охорона, виходить ярославна на міський вал і, плачучи, докоряє вітер-вітрових за те, що він метає стріли половецькі на воїнів-русичів. виникає питання: чому плаче ярославна в путивлі, адже ігор був князем в новгороді-сіверському? дослідники говорять, що путивль був укріпленим містом і природно, коли половці пішли на русь, ярославна перебралася в більш безпечне місце. не зовсім ясно, чому плаче ярославна на «забралом».
міста-фортеці захищали стіною, на верху якої робився поміст, захищений з зовнішнього боку забралом - бруствером. на цьому і стояв народ, проводжаючи своїх воїнів в похід; коли ворог оточував місто, звідси на нього сипався град стріл. можливо, існував якийсь звичай, коли на міській стіні оплакували загиблих в далекому бою. так само на березі дніпра оплакувала мати свого сина ростислава. «готські червоні діви» співають на березі моря, хлюпає «лебедине крило на синьому морі біля дону» діва обида, «дівиці співають на дунай». чи не було звичаєм співати і плакати саме на березі? чи не тому «слово о полку ігоревім» підкреслює, що поразка військ ігоря відбулося «на брезе швидкої каяли», тобто в місці скорботи?
тричі звертається скорботна дружина до сил природи, прагнучи полегшити страждання чоловіка. звертається до буйному вітрі, який став на бік ворога і шле на русичів хмари половецьких стріл. звертається вона і до дніпра-славути, просить його крізь сльози: «в'злелей пана мою ладу кь мені, а бих неслала до нього сліз на море рано». в розпачі, ярославна звертає свій скорботний плач-заклинання до третьої стихії - сонця світлого, щоб воно в поле безводному гарячими променями своїми не мучило спрагою воїнів. всі три строфи плачу ярославни починаються однаковим зачином-заспівом, що ріднить цей твір з народною піснею: «ярославна рано плаче в путивлі на забралом аркучи».
автор «слова о полку ігоревім» дуже точно передає образи природи. так, наприклад, він порівнює ярославну з птахом «зегзіцей». прийнято вважати, що зегзіца - це зозуля. однак здавна емблемою печалі у слов'ян була зозуля, а чайка. м. шарлеман писав: «слід нагадати, що на десні між коропом і новгородом-сіверським селяни називають іноді« гігічкой »,« зігічкой »,« зігзічкой »чайку, по-російськи« манюня »або« чайки ». ярославна в своєму розпачі більше схожа на чайку, яка з таким же відчайдушним криком літає над водою.
звернемо увагу: в пориві туги і печалі ярославна просить сили природи послабити борошна не тільки її чоловіка, вона переживає про долю всіх воїнів-русичів: «світле і тресветлое сл'нце! всем 'тепло і червоно єси: чому пана простре горячюю свою лучю на ладі виття? в поле безводний жаждею їм промені с'пряже, тугою їм тули затче ».
ярославна не тільки вірна дружина, але і свідома полум'яна патріотка своєї держави, яка виступає від імені всіх дружин російських. зауважимо, що автор «слова о полку ігоревім» згадує плачі кілька разів: плач ярославни, плач дружин російських воїнів, полеглих в поході ігоря, плач матері ростислава. плачі ж має на увазі автор і тоді, коли говорить про стогонах києва, чернігова і всієї руської землі після походу ігоря.
багаторазово він відволікається від оповідання, до ліричних вигуків, настільки характерним для плачів: «о, руська землі! уже за шеломянем' єси! »; «те було вь ти раті і вь ти пл'ки, а сіцей раті не чув! » ліричний плач ярославни, її звернення до сил природи немов вторить «золотому слову» святослава, його зверненням до всіх руських князів.
ответ:
на що варто витратити п'ять років свого життя: на здобуття вищої освіти, чи, можливо, на те, що приносить реальну користь?
на мою думку, п'ять років життя можуть виявитися згаяними лише в некмітливої, нецілеспрямованної людини.
одна з найбільших цілей, що я маю-саморозвиток та вдосконалення вже наявних навичок, пізнання нового та цікавого. кожен з нас самостійно обирає шлях, яким він прямує до свого успіху. байдуже, вчитимусь я в університеті, чи не вступатиму до внз-результат залежатиме лише від докладених мною зусиль. я вважаю, що не варто обмежуватись самою лише шкільною, університетською освітою. до того ж, важливо навчитися ''фільтрувати'' зайву інформацію, правильно сприймати сторонню точку зору. не кожна думка, висловлена вчителем або професором - має бути взірцем.
дещо з навчальної програми може ніколи не знадобитись безпосередньо на практиці. але, принаймні, ми тренуємо навичку здобувати знання.
звичайно, найбільшу користь здатно принести лише те, від чого ти отримуватимеш справжнє задоволення.
можешь как-нибудь дополнить, переписать, доработать. плюс, я не несу ответственности за ошибки))
ответ: єдиний жіночий образ в «слові о полку ігоревім» - образ ярославни, дружини ігоря. він завжди читачів, надихав художників, композиторів, поетів. на тлі мужніх воїнів, на тлі грізних битв і кровопролиття образ цієї ніжної, гарної жінки є неповторним. ярославна'- персонаж історичний. вона була донькою галицького князя ярослава осмомисла. справжнє ім'я княгині - єфросинія.
князь ігор святославич - чесний і відкритий, він любить свою батьківщину, здатний віддати за неї власне життя. але за сильними плечима мужнього цього воїна стоїть ніжна і любляча дружина, яка героїчно чекає повернення коханого чоловіка. ігор в неволі створює плани майбутнього втечі. а в цей час його мила ярославна готова полетіти на край світу до милого чоловіка, щоб залікувати криваві рани на його сильному тілі.
автору чужий релігійно-аскетичний погляд на жінку; на його думку, жінка не «посудина диявола", не джерело всіх бід і нещасть чоловіки, а вірна й віддана помічниця, гаряче любить свого «ладу» і силою своєї любові є йому повернутися з полону.
рано вранці, коли не спиться тільки охорона, виходить ярославна на міський вал і, плачучи, докоряє вітер-вітрових за те, що він метає стріли половецькі на воїнів-русичів. виникає питання: чому плаче ярославна в путивлі, адже ігор був князем в новгороді-сіверському? дослідники говорять, що путивль був укріпленим містом і природно, коли половці пішли на русь, ярославна перебралася в більш безпечне місце. не зовсім ясно, чому плаче ярославна на «забралом».
міста-фортеці захищали стіною, на верху якої робився поміст, захищений з зовнішнього боку забралом - бруствером. на цьому і стояв народ, проводжаючи своїх воїнів в похід; коли ворог оточував місто, звідси на нього сипався град стріл. можливо, існував якийсь звичай, коли на міській стіні оплакували загиблих в далекому бою. так само на березі дніпра оплакувала мати свого сина ростислава. «готські червоні діви» співають на березі моря, хлюпає «лебедине крило на синьому морі біля дону» діва обида, «дівиці співають на дунай». чи не було звичаєм співати і плакати саме на березі? чи не тому «слово о полку ігоревім» підкреслює, що поразка військ ігоря відбулося «на брезе швидкої каяли», тобто в місці скорботи?
тричі звертається скорботна дружина до сил природи, прагнучи полегшити страждання чоловіка. звертається до буйному вітрі, який став на бік ворога і шле на русичів хмари половецьких стріл. звертається вона і до дніпра-славути, просить його крізь сльози: «в'злелей пана мою ладу кь мені, а бих неслала до нього сліз на море рано». в розпачі, ярославна звертає свій скорботний плач-заклинання до третьої стихії - сонця світлого, щоб воно в поле безводному гарячими променями своїми не мучило спрагою воїнів. всі три строфи плачу ярославни починаються однаковим зачином-заспівом, що ріднить цей твір з народною піснею: «ярославна рано плаче в путивлі на забралом аркучи».
автор «слова о полку ігоревім» дуже точно передає образи природи. так, наприклад, він порівнює ярославну з птахом «зегзіцей». прийнято вважати, що зегзіца - це зозуля. однак здавна емблемою печалі у слов'ян була зозуля, а чайка. м. шарлеман писав: «слід нагадати, що на десні між коропом і новгородом-сіверським селяни називають іноді« гігічкой »,« зігічкой »,« зігзічкой »чайку, по-російськи« манюня »або« чайки ». ярославна в своєму розпачі більше схожа на чайку, яка з таким же відчайдушним криком літає над водою.
звернемо увагу: в пориві туги і печалі ярославна просить сили природи послабити борошна не тільки її чоловіка, вона переживає про долю всіх воїнів-русичів: «світле і тресветлое сл'нце! всем 'тепло і червоно єси: чому пана простре горячюю свою лучю на ладі виття? в поле безводний жаждею їм промені с'пряже, тугою їм тули затче ».
ярославна не тільки вірна дружина, але і свідома полум'яна патріотка своєї держави, яка виступає від імені всіх дружин російських. зауважимо, що автор «слова о полку ігоревім» згадує плачі кілька разів: плач ярославни, плач дружин російських воїнів, полеглих в поході ігоря, плач матері ростислава. плачі ж має на увазі автор і тоді, коли говорить про стогонах києва, чернігова і всієї руської землі після походу ігоря.
багаторазово він відволікається від оповідання, до ліричних вигуків, настільки характерним для плачів: «о, руська землі! уже за шеломянем' єси! »; «те було вь ти раті і вь ти пл'ки, а сіцей раті не чув! » ліричний плач ярославни, її звернення до сил природи немов вторить «золотому слову» святослава, його зверненням до всіх руських князів.
объяснение: надеюсь, ты про украинский язык.