Діалог друг звонить ізза кордона
і ви розмовляєте як ви Україні проводите зимові свята​

Ось і настала нарешті довгоочікувана зима: випав перший сніжок, потягнуло морозцем, іній розмалював вікна. З птахів, велика частина яких полетіла на південь, залишилися небагато; незвична тиша лише зрідка порушується шурхотом чиїхось обережних лапок Даком снігу, що впав з ялини. Звірі розділилися на дві групки: одна міцно спить в теплій нірці, інша метається в пошуках корму.
Ведмеді солодко сплять у барлозі, посмоктуючи лапу - ніхто не порушує ідилію лісу протяжним ревом і хрускотом ламаються гілок. Лише вовк, упустили видобуток, зрідка завиє протяжно на весь ліс; одинокий лось обережно пронесеться мимо, не зачепивши ні гілочки.
Неподалік від лісу стоїть село: видно черепичні дахи, чутний гавкіт собак, цівки диму направляються в небо. Ось мужичок вийде за хвіртку з відрами і попрямує до колодязя, вода в ньому замерзла - піде мужичок назад в хату і повернеться з сокирою.
Неможливо не замилуватися і красотою сніжного поля - прекрасна пора року зима.

Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.