Одного разу я побачила на дереві в парку білочку. Золотисто коричневу, лише кінчик хвостика білий, ніби сметаною политий. Хвіст набагато більший від самої білочки. Він пишний і пухнастий. Лапки у неї короткі з добре розвиненими пальчиками, міцними і щільними. Завдяки гострим кігтикам тварина швидко пересувається стволами дерев, легко чіпляється за гілки. Зуби у білочки міцні і гострі. Вони легко розгризають найміцніші горіхи. З усіх лісових мешканців білочки є найживішими і непосидючими.
Мені подобаються білочки, і я із задоволенням гаю за ними
Життя є молодість, труд і любов. Молодість, як дивовижний рубін, мусить горіти на серці. Усе життя людина лише шліфує грані своєї молодості. На заході днів вона засяє нестерпучим блиском. І погасне. Бо другої молодості немає у світі.
Труд, як материна рука, веде нас по стежці. Він є вірним другом. Він не зраджує. У радісній знемозі він пахтить, як дорога.
Любов. Відчуваю її, як дорогу, теплу долоню на голові. Вона перебирає моє волосся, лоскоче мене за вухом, ніби я якесь маля. Вона — щось таке, що підносить людину вгору, і завмирає в неї дух. Вона знає такі таємниці, що від них розривається серце, як стигла слива, надвоє. Скільки людей співало їй! А вона, пишна, сходить, сонцем іде на небо, світить, б’є в очі, як у глибокий колодязь пустелі. І молодість дзвенить.
Мені подобаються білочки, і я із задоволенням гаю за ними
Життя є молодість, труд і любов. Молодість, як дивовижний рубін, мусить горіти на серці. Усе життя людина лише шліфує грані своєї молодості. На заході днів вона засяє нестерпучим блиском. І погасне. Бо другої молодості немає у світі.
Труд, як материна рука, веде нас по стежці. Він є вірним другом. Він не зраджує. У радісній знемозі він пахтить, як дорога.
Любов. Відчуваю її, як дорогу, теплу долоню на голові. Вона перебирає моє волосся, лоскоче мене за вухом, ніби я якесь маля. Вона — щось таке, що підносить людину вгору, і завмирає в неї дух. Вона знає такі таємниці, що від них розривається серце, як стигла слива, надвоє. Скільки людей співало їй! А вона, пишна, сходить, сонцем іде на небо, світить, б’є в очі, як у глибокий колодязь пустелі. І молодість дзвенить.
(За Ю. Яновським)