Це і є наш мовний етикет у дії, що відображає правила мовної поведінки, властиві мовцям на певному історичному зрізі. і при цьому ми неминуче послуговуємось усталеними висловами (чи окремими словами), які для носіїв мови не потребують зусиль, свідомості. Треба скласти складно підрядну схему.
Одного ранку хлопчик, який відпочивав у бабусі, вирушив на риболовлю. Йому вдалося зловити лише одну рибку. Приніс він її до хати, взяв скляну банку, налив туди води, та випустив у неї рибку. Аж раптом випущена в банку рибка заговорила людським голосом і попросила хлопчика: «Відпусти мене, хлопчику, назад у річку!»
Хлопчику спершу здалося, що це йому примарилося. Але рибка звернулася до нього знову: «Відпусти! Я виконую будь-яке твоє бажання!» Хлопчик став думати, що ж йому загадати… «Велосипед…», -пошепки промовив він, але потім згадав, що його маленька сестричка в лікарні, і мати там, вдома, у місті, кожного вечора плаче… «Я відпущу тебе негайно! Але я хочу, щоб моя сестра знову була здорова!» Рибка посміхнулася, і розчинилася, немов дим…
Хлопчик раптово прокинувся. «Невже це був лише сон?», - подумав він. Аж раптом до кімнати зайшла бабуся і попросила його вийти у двір.
Хлопчик підвівся з ліжка та вибіг із хати. На дворі на нього чекав новенький блискучий велосипед! Він не міг повірити своїм очам! Це приїхали мама із сестричкою, та привезли йому цей подарунок!
«Твоя сестра тепер здорова, її вчора виписали з лікарні, і ми негайно приїхали до тебе і привезли тобі цей подарунок», - лагідно сказала мама.
Як не вірити тепер у дива?
Прости если похоже на бред!))