Булгарами було кочове тюркське плем'я на чолі з каганом чи ханом , яке прийшло на територію сучасної болгарії й поневолило тамтешніх слов'ян.

але дуже швидко ті самі булгари асимелювали , розчинилися серед слов'ян, проте назва їхня залишилася й стала етнонім болгарів.

повний синтаксичний розбір​

Національний символ українців — синьо-жовте знамено, яке теж без жодних на те підстав кілька десятиліть називали у нас націоналістичним і суворо забороняли сполучення цих двох кольорів навіть будь-де.Прапори як сигнальні засоби з’явилися ще в далекі античні часи. Деякі вчені вважають, що спершу вони були одноколірні. А далі вже з’явилися різні поєднання барв. На знаменах часто зображалися небесні світила, хрести, звірі, різні речі. На прапорах Русі часів язичництва здебільшого були фантастичні тварини й рослини. А після прийняття християнства святі — архангел Михаїл, Георгій Побідоносець, Миколай Чудотворець та інші.Прапороносцями в княжих дружинах були найкращі і найдужчі воїни, які високо над бойовими порядками здіймали знамено чи ставили його на узвишші й пильно охороняли, не даючи ворогові захопити чи повалити прапор. Знамено було справжньою воєнною святинею, йому поклонялися, мов великому божеству.У той час, коли в Європі кожна держава мала чітко визначені кольори прапорів, у Київській Русі єдиного офіційного прапора не було. Кожен із князів мав свій окремий стяг. Скажімо, часто зустрічається червоне знамено із золотим тризубом або двозубом. Галицько-Волинське князівство мало блакитну корогву з зображенням золотого лева на ній. Пізніше в гербах західних земель України дедалі частіше зустрічається поєднання синього й жовтого кольорів. Ці ж барви переходять і в прапори міст.Львівський мовознавець М. Рогович висловив цікаву версію про початки поєднання синього й жовтого кольорів. Він стверджує, що слово «хохол» (ним часто представники інших національностей називають українців) — тюркського походження. Воно створене з двох самостійних слів: «хох», що значить синій, голубий, небесний, та «юлу» — жовтий, золотавий. Оце поєднання, на думку мовознавця, й створило слово «хохол», тобто синьо-жовтий. Якщо це справді так, то русичі ще до навали кочівників мали в своїх символах ті два кольори. І, можливо, їх успадкувало Галицько-Волинське князівство.

На мою думку,однією з головних проблем сучасної України є те,що дуже багато політичних діячів і людей від яких залежить доля нашої держави зосереджені не на головних проблемах,а весь час розпилюють свою увагу на іноді безглузді дрібниці. Вони витрачають час,який можна було б спрямувати на вирішення нагальних проблем,на якісь свої особисті суперечки. Ці люди проводять години в запеклих боях за свої інтереси і зовсім як це не прикро не згадують про Україну. Іноді замислюєшся чому саме так? А відповідь лежить на поверхні і чекає на те щоб хтось звернув на неї увагу і скористався. Але,на жаль, ніхто й не намагається шукати. Адже, чому по-вашому в нашій країні навіть прості громадяни переймаються будь-чим, але недолею держави? Напевно, тому що, рівень соціального життя населення настільки низький, що людині просто ніколи думати про державу . На життєвому шляху сучасної людини виникає безліч проблем і всі вони змушують її щодня ставати перед іноді тяжким,але вимушеним вибором. А що вже казати про націю в цілому, якщо майже кожен громадянин України стоїть на роздоріжжі. А потім наші політики з усіх телеекранів і газет щосили журять українців за те, що ті полишають Україну і їдуть за кордон у пошуках кращої долі. Звісно їм матеріально забезпеченим важко зрозуміти бідолашних громадян, як кажуть: '' Ситий голодному-не товариш ''. Але ви ж – політики,цвіт нації, світлі голови України - неньки, де ж ваші хоча б якісь спроби підняти вашу матір з колін? Серце стискається, коли розумієш, що до цієї привілейованої верстви населення ніколи не достукаєшся. Прикро й те, що протягом багатьох років споконвічні проблеми України не вирішуються, а лише примножуються. Т.Г.Шевченко в своїх віршах закликав українців до боротьби за незалежність і свободу України, отримавши цю незалежність, яку наші прадіди і діди виборювали ціною неймовірних зусиль, ми руйнуємо вже вільну, але таку «не свою» країну. Адже як можна назвати своєю, коли вона залежить від сусідніх держав і не може самостійно від них існувати. Зараз наша держава схожа на маленьку дитину, яку покинули власні батьки і яка не може самостійно жити, їй потрібен хтось хто б піклувався про неї і став її янголом-охоронцем. Та де ж знайти таку людину щоб змогла покласти на вівтар пожертви своє життя і витратити його на виховання цієї дитини? На жаль, нікому не потрібні байстрюки. Звісно неприємно і якось самій образливо писати слово «байстрюк», та краще гірка правда ніж, солодка брехня! І сама собі думаєш невже так погано, що аж БАЙСТРЮК?! А воно дійсно так: трішки грубо,неотесано,з крихтою образи і гіркоти вмитої сльозами, але байстрюк. А потім сидиш і думаєш невже ж нічого не можна зробити? А що тут зробиш? Чим зарадиш? Та знаєте, коли хоча б половині всіх українців так боліло за рідну Батьківщину, то життя б покращало! Не все ж так гірко і сумно. Адже в нас є дуже багато талановитої молоді за якою наше майбутнє, в нас є одна з наймилозвучніших мов у світі, в нас така чудова земля з безкраїми лісами і синіми озерами, в нас є добрі і щирі люди-ми є найчудовіша нація в світі! Тому,любі українці, незважаймо, на все те, що віками стояло і стоїть у нас на шляху, на тих нездар політиків, що опустили нас на коліна. Треба пам’ятати головне: якщо ми будемо єдні – наша Україна буде квітнути, а з нею й ми, тому єднаймося і робімо все для нашої нації, для наших дітей, для нашої землі, бо ми, як ніхто заслужили на це щастя!