прокинувшись від сну, бачу, що всі здорові, у вікно світить ласкаве сонечко. 1 мені легко на душі, я щасливий. бачу неправду, бачу зло — і мені погано, я відчуваю себе нещасливим. якби всі люди на землі оновили б свої душі, стали б справедливими, чуйними — світ став би зовсім іншим. ніхто б нічого не крав, ніхто б нікого не вбивав, тільки правда йшла б попереду, а ми всі йшли б за нею. отоді я був би дуже щасливий. боляче мені, коли бачу бідних дітей та немічних старих людей. я відчуваю себе тоді нещасливим. чи багато чого людині в житті треба, щоб бути щасливою? приголубила бабуся, поцілувала перед сном — і я засинаю, і мені так хороше, відчуваю я себе цілком щасливим.бути щасливою людиною — це значить володіти щастям. а що таке щастя? щастя — це почуття повного задоволення. з цього виходить, що щастя — це стан людини. а, як відомо, стан вічний не буває. значить, повністю і завжди щасливої людини не буває. але ж інодія відчув себе щасливим третього жовтня. у цей день я святкував свій день народження. рано-вранці по телефону мене поздоровив мій куратор. коли прийшов до колежу, то отримав багато поздоровлень і подарунків від однокласників. після колежу поїхав додому, а хата повна гостей. у цей день я отримав три телеграми — мене вітали друзі, які живуть далеко і яких я не бачив кілька років. мене поздоровляли сусіди, і я відчував у цей день той самий стан, назва якому — щастя. може, завтра, через місяць чи через рік все зміниться. але не будемо заглядати далеко вперед.я розповів про почуття щастя на прикладі одного дня. певен, що будь-яка людина гідна щастя. але воно не приходить само по собі, до нього треба вперто йти. кожна людина уявляє його по-різному. але щастя залишається щастям і його вистачить на всіх. так будьмо всі щасливі!
Я завжди мріяв зробити щось "не по-людські". Ну обікрасти банк чи угнати машину було б занадто, а ось прогуляти урок виявилося якраз доречним. Я і домашнє завдання не вивчив, і з вчителем сперечався на минулому занятті (раптом він ще не забув?) та і, взагалі, математика це не моє. Продзвенів дзвоник, почалася математика, а я тихенько пройшов повз дверей кабінету, і зійшов сходами до виходу. На порозі я спіткнувся, а коли піднявся, обтрусив коліна і підвів очі, то побачив неймовірне. Переді мною стояв високий бородатий чоловік у незвичайному вбранні, схожому на те, що носили давні греки. Він представився Піфагором. Я щось запідозрив. - Ти Піфагор? Я десь чув це ім*я - Так, я відомий давньогрецький математик. Ти думав, що якщо втечеш з уроку, то втечеш від математики?, - відповів новий знайомий. - Я хочу показати тобі, що математика, як і будь-який інший предмет, надзвичайно важливі і необхідні. Тут він взяв мене за руку і ми опинилися у дивному місці. Всі будинки нагадували більше руїни, ніж приміщення для життя. Поле було дивно оброблено: на одній стороні пшениця була скошена, на іншій - ще ні. Орачі мали дивні серпи, які не здатні були нічого скосити, і люди кидали їх від злості. Одяг був якийсь тісний, весь у латках, і нагадував костюми, які шила маленька дівчнка. - Чого тут все так дивно?, -запитав я - Це місто, де люди не вчили математику. Вони не змогли побудувати правильні будинки, наледним чином обробити поле і пошити зручний одяг. Ходім далі. І ми увійшли до одного з цих будинків. Раптом почувся страшний гуркіт і мій товариш закричав: -Тікаймо, це обвал! Тут так часто буває! Я вибіг, але опинився не в тому місці, а вже стояв біля дверей кабінету математики. Я постукав -Вибачте, можна зайти?...
прокинувшись від сну, бачу, що всі здорові, у вікно світить ласкаве сонечко. 1 мені легко на душі, я щасливий. бачу неправду, бачу зло — і мені погано, я відчуваю себе нещасливим. якби всі люди на землі оновили б свої душі, стали б справедливими, чуйними — світ став би зовсім іншим. ніхто б нічого не крав, ніхто б нікого не вбивав, тільки правда йшла б попереду, а ми всі йшли б за нею. отоді я був би дуже щасливий. боляче мені, коли бачу бідних дітей та немічних старих людей. я відчуваю себе тоді нещасливим. чи багато чого людині в житті треба, щоб бути щасливою? приголубила бабуся, поцілувала перед сном — і я засинаю, і мені так хороше, відчуваю я себе цілком щасливим.бути щасливою людиною — це значить володіти щастям. а що таке щастя? щастя — це почуття повного задоволення. з цього виходить, що щастя — це стан людини. а, як відомо, стан вічний не буває. значить, повністю і завжди щасливої людини не буває. але ж інодія відчув себе щасливим третього жовтня. у цей день я святкував свій день народження. рано-вранці по телефону мене поздоровив мій куратор. коли прийшов до колежу, то отримав багато поздоровлень і подарунків від однокласників. після колежу поїхав додому, а хата повна гостей. у цей день я отримав три телеграми — мене вітали друзі, які живуть далеко і яких я не бачив кілька років. мене поздоровляли сусіди, і я відчував у цей день той самий стан, назва якому — щастя. може, завтра, через місяць чи через рік все зміниться. але не будемо заглядати далеко вперед.я розповів про почуття щастя на прикладі одного дня. певен, що будь-яка людина гідна щастя. але воно не приходить само по собі, до нього треба вперто йти. кожна людина уявляє його по-різному. але щастя залишається щастям і його вистачить на всіх. так будьмо всі щасливі!
Продзвенів дзвоник, почалася математика, а я тихенько пройшов повз дверей кабінету, і зійшов сходами до виходу. На порозі я спіткнувся, а коли піднявся, обтрусив коліна і підвів очі, то побачив неймовірне. Переді мною стояв високий бородатий чоловік у незвичайному вбранні, схожому на те, що носили давні греки. Він представився Піфагором. Я щось запідозрив.
- Ти Піфагор? Я десь чув це ім*я
- Так, я відомий давньогрецький математик. Ти думав, що якщо втечеш з уроку, то втечеш від математики?, - відповів новий знайомий. - Я хочу показати тобі, що математика, як і будь-який інший предмет, надзвичайно важливі і необхідні.
Тут він взяв мене за руку і ми опинилися у дивному місці. Всі будинки нагадували більше руїни, ніж приміщення для життя. Поле було дивно оброблено: на одній стороні пшениця була скошена, на іншій - ще ні. Орачі мали дивні серпи, які не здатні були нічого скосити, і люди кидали їх від злості. Одяг був якийсь тісний, весь у латках, і нагадував костюми, які шила маленька дівчнка.
- Чого тут все так дивно?, -запитав я
- Це місто, де люди не вчили математику. Вони не змогли побудувати правильні будинки, наледним чином обробити поле і пошити зручний одяг. Ходім далі.
І ми увійшли до одного з цих будинків. Раптом почувся страшний гуркіт і мій товариш закричав:
-Тікаймо, це обвал! Тут так часто буває!
Я вибіг, але опинився не в тому місці, а вже стояв біля дверей кабінету математики. Я постукав
-Вибачте, можна зайти?...