в когось вона є. хтось її втратив. комусь вона не дає спокійно жити… хто вона взагалі така, ця совість? чи потрібна вона сучасній людині? питання не з легких. насамперед, треба розібратися, що таке совість.
як правило, про неї починають думати тоді, коли вона вже мучить людину. особливість совісті в тому, що вона не має чітких зовнішніх критеріїв. поняття совісті у кожної людини своє. вона надає людині орієнтир в світі її пріоритетів та вчинків. совість є оцінити свою поведінку з точки зору моральних цінностей конкретної людини. те, що для одного є неприйнятним, для іншого – деталь, не варта уваги.
на мою думку, совість – здатність людини до морального самоконтролю, що висвітлює всі думки та вчинки з позиції «добро/зло». якщо людина робить хибний крок, або помилковий вибір, чи просто кривдить близьку людину, наприклад, совість як внутрішній дзвіночок починає тривожити її, нагадуючи, та звертаючи увагу на те, що саме було зроблено неправильно. таким чином, людина має можливість виправити свою помилку та тим самим розвиватися як особистість.
але є такі люди, що не звертають уваги на совість. вони продовжують робити неправильні вчинки і врешті решт встають на темну сторону свого шляху. голос їхньої совісті не зникає, ні, але він слабшає та робиться зовсім нечутним. такі люди можуть наробити в своєму житті та житті близьких багато нещасть.
совість завжди йде рука об руку з добротою та чесністю. прислухайтеся до неї, це ваш безцінний помічник, який в будь-яку хвилину готовий прийти вам на , щоб зробити сильною, чесною, духовно розвиненою особистістю з гарною душею.
ответ:Картина В. Климка «Туман на Поліссі» розкриває перед нами небачену до цього красу Поліського краю, налаштовує на ліричний лад, дарує можливість отримувати насолоду від життя кожної миті, відшукуючи щоденно диво серед звичайних, буденних днів.
Дивлячись на цей витвір мистецтва, одразу відчуваєш прохолоду літнього ранку, яка незважаючи на густющий туман, буває такою бажаною цією гарячою порою року. Контрастно, поряд з сивим туманом, що охопив змальовану галявину, виглядає блакитно-чисте, в деяких місцях ледве рожеве небо. На ньому ні хмаринки, здається ось-ось визирне ранкове, привітне сонечко і засяє своїми барвами.
Та поки що, розглядаючи картину, ми бачимо «закутану» у туман картину природи, яка манить своєю чистотою та недоторканістю. Зелена ковдра з густої трави, справляє враження, що тут ще не було людей і глядач, перший, кому відкрилася ця земна краса. Каміння, зображене на картині, доповнює це враження, схиляючи до думки, що таким воно було на протязі декількох століть і ніякі природні катаклізми не торкнулися цієї місцевості.
З обох боків картини височіють старі, кремезні дерева. Видно, що вони були свідками історії та знають багато таємниць цієї місцевості. Немов руки, тягнуться до землі їхні гілки, а крони – до сонця, адже життя прекрасне і воно продовжується.
Соковитою зеленню майорять кущі, які художник намалював між деревами. Вони стоять пересторогою на шляху до озера, зображеного на задньому плані картини. Озеро заросло травою і його води здаються похмурими та безрадісними.
Сама природа виступає живою істотою в цьому пейзажі. Дивишся, і здається, що зараз все прокинеться, оживе. На зміну Поліському затуманеному літньому ранку прийде новий, яскравий день.
в когось вона є. хтось її втратив. комусь вона не дає спокійно жити… хто вона взагалі така, ця совість? чи потрібна вона сучасній людині? питання не з легких. насамперед, треба розібратися, що таке совість.
як правило, про неї починають думати тоді, коли вона вже мучить людину. особливість совісті в тому, що вона не має чітких зовнішніх критеріїв. поняття совісті у кожної людини своє. вона надає людині орієнтир в світі її пріоритетів та вчинків. совість є оцінити свою поведінку з точки зору моральних цінностей конкретної людини. те, що для одного є неприйнятним, для іншого – деталь, не варта уваги.
на мою думку, совість – здатність людини до морального самоконтролю, що висвітлює всі думки та вчинки з позиції «добро/зло». якщо людина робить хибний крок, або помилковий вибір, чи просто кривдить близьку людину, наприклад, совість як внутрішній дзвіночок починає тривожити її, нагадуючи, та звертаючи увагу на те, що саме було зроблено неправильно. таким чином, людина має можливість виправити свою помилку та тим самим розвиватися як особистість.
але є такі люди, що не звертають уваги на совість. вони продовжують робити неправильні вчинки і врешті решт встають на темну сторону свого шляху. голос їхньої совісті не зникає, ні, але він слабшає та робиться зовсім нечутним. такі люди можуть наробити в своєму житті та житті близьких багато нещасть.
совість завжди йде рука об руку з добротою та чесністю. прислухайтеся до неї, це ваш безцінний помічник, який в будь-яку хвилину готовий прийти вам на , щоб зробити сильною, чесною, духовно розвиненою особистістю з гарною душею.
ответ:Картина В. Климка «Туман на Поліссі» розкриває перед нами небачену до цього красу Поліського краю, налаштовує на ліричний лад, дарує можливість отримувати насолоду від життя кожної миті, відшукуючи щоденно диво серед звичайних, буденних днів.
Дивлячись на цей витвір мистецтва, одразу відчуваєш прохолоду літнього ранку, яка незважаючи на густющий туман, буває такою бажаною цією гарячою порою року. Контрастно, поряд з сивим туманом, що охопив змальовану галявину, виглядає блакитно-чисте, в деяких місцях ледве рожеве небо. На ньому ні хмаринки, здається ось-ось визирне ранкове, привітне сонечко і засяє своїми барвами.
Та поки що, розглядаючи картину, ми бачимо «закутану» у туман картину природи, яка манить своєю чистотою та недоторканістю. Зелена ковдра з густої трави, справляє враження, що тут ще не було людей і глядач, перший, кому відкрилася ця земна краса. Каміння, зображене на картині, доповнює це враження, схиляючи до думки, що таким воно було на протязі декількох століть і ніякі природні катаклізми не торкнулися цієї місцевості.
З обох боків картини височіють старі, кремезні дерева. Видно, що вони були свідками історії та знають багато таємниць цієї місцевості. Немов руки, тягнуться до землі їхні гілки, а крони – до сонця, адже життя прекрасне і воно продовжується.
Соковитою зеленню майорять кущі, які художник намалював між деревами. Вони стоять пересторогою на шляху до озера, зображеного на задньому плані картини. Озеро заросло травою і його води здаються похмурими та безрадісними.
Сама природа виступає живою істотою в цьому пейзажі. Дивишся, і здається, що зараз все прокинеться, оживе. На зміну Поліському затуманеному літньому ранку прийде новий, яскравий день.
Объяснение: