Лиш в праці варто і для праці жить Пісня і праця - великі дві сили. Їм я до скону бажаю служить. І. Франко, "Пісня і праця" Дай працювать, працювать, працювати, У праці сконать! - благає рідну землю І. Франко у вірші "Земле моя, всеплодющая мати..." Праця - це засіб існування. Але якби вона зводилась до цього, навряд чи її хтось став оспівувати. Насправді праця - зміст і радість життя. Але щоб мати цю радість, кожен повинен знайти своє покликання, вірно визначити роль у театрі життя (за визначенням Г. Сковороди), саме ту роль, що цілком відповідає натурі, коли ніби спеціально створено людину, щоб займатися саме цією справою, а не якоюсь іншою. А визначивши цю роль, слід постійно вдосконалюватися, бо навіть великий талант (не кажучи вже про звичайну обдарованість) може потьмяніти від бездіяльності, самозаспокоєності та ліні. Натхненна праця робить людину творцем, як старанне оброблення перетворює алмаз на сяючий діамант. Саме така праця робить життя людини повним і змістовним. Праця дала до життя мні принаду, Ціль дала, щоб в манівцях не заблукав. - пише І. Франко у вірші "Пісня і праця". Смілива думка, смілива мрія і працьовиті руки створюють усі матеріальні і духовні цінності. Про це ми теж можемо знайти у Франка влучний рядок: Лиш в праці мужа виробляється сила, Лиш праця світ таким, як є, створила Лиш в праці варто і для праці жить. А неробство - причина більшості вад і навіть злочинів. Коли ти - творець, навіть виснажлива праця надає задоволення та радість. Невипадково в нашій мові виникають такі словосполучення, як "важке щастя", "трудне щастя". Чим більше докладено зусиль, тим більшим буде задоволення від кінцевого результату. Загалом саме в праці люди знаходять порятунок від біди. Ми знаємо, як творчість (а вона - теж праця) врятувала Лесю Українку. За її ж словами, Леся, що вела "тридцятилітню війну з хворобою", підіймала важкий камінь праці й боротьби "на гору круту крем'яную" і перемогла: ввійшла в пам'ять народну, у вічність. Праця може лікувати, вона багатьох захистила від зневіри і відчаю. Ми знаємо, як вона дала змогу повірити у власні сили сліпоглухонімій жінці Ользі Скороходовій та багатьом іншим: Миколі Островському, О. Бойченку, В. Забаштанському та іншим. Здатність трудитися завжди за будь-яких умов повинна виховува тися змалку. Згадаємо, як привчали до праці малого Михайлика (М. Стельмах, "Гусі-лебеді летять", "Щедрий вечір"). Але праця має бути по силі, бо виснажлива, а особливо - підневільна праця пригинає людей до землі. Кров висисає оте остогиджене, Прокляте нишком шиття, Що паненя, вередливе, зманіжене, Вишвирне геть на сміття. (П. Грабовський, "Швачка"). Тільки вільна праця здатна творити дива. Тоді вона може зробити людину безсмертною. Ми пам'ятаємо і шануємо не лише героїв воєн, а й мирних трудівників, таких як Докія Петрівна (А. Малишко, "Це було на світанку"), що присвятила праці в колгоспі усе своє життя, як вчителька Ганна Іванівна і вчитель Василь Мефодич з творів В. Сосюри, або вчитель знову ж таки А. Малишка, чи його колгоспний бригадир Хома Метелик, або кашовар, що турбувався про бійців, як про рідних дітей: Хоч було відомо: згорів дотла, Уже ні дихання нема, ні іла, А він, кащовар, біля котла Беріг йому кашу, щоб не згоріла. Таких прикладів можна навести безліч. Хотілося б і мені прилучитися до спільноти тих, хто творить добробут і красу світу, зробити свій внесок у розквіт своєї держави. Всім серцем підписуюсь під поетичними рядками М. Рильського ("Серпень з вереснем"): Все тобі, медова земле, Все тобі, моя країно, Де смаглява ходить праця По оновлених полях! Все тобі несу з любов'ю, Півдню й півночі складаю Працю рук, зусилля мозку, Блиск очей і серця кров
Жив у бабусі кіт на ім'я Мурко, і був він дуже старий. Якось лежав собі Мурко і грівся на сонечку. Задрімав Мурко, поклавши голову на лапки, тільки хвостом мух відганяє, щоб не дошкуляли.
А на подвір'ї ходило курча, що відбилося від квочки. Пташеня жалібно пищало, але замовкло, побачивши кота.
Підійшло курчатко до Мурка тихенько, та й притулилося котику під бік. Тепло курчаті стало, воно й задрімало.
Мурко відчув, що до його боку щось притулилося. Розплющив очі і здивувався, побачивши таке сміливе курча.
Довго дивився Мурко на курча, не знаючи, що йому тепер робити. Налякати йому курча, або не треба, нехай спить собі під теплим боком? Так нічого не вирішив, та й сам міцно заснув.
Вийшла бабуся на ґанок, побачила цю дивну картину і посміхнулася.
Пісня і праця - великі дві сили.
Їм я до скону бажаю служить.
І. Франко, "Пісня і праця"
Дай працювать, працювать, працювати,
У праці сконать! -
благає рідну землю І. Франко у вірші "Земле моя, всеплодющая мати..."
Праця - це засіб існування. Але якби вона зводилась до цього, навряд чи її хтось став оспівувати. Насправді праця - зміст і радість життя. Але щоб мати цю радість, кожен повинен знайти своє покликання, вірно визначити роль у театрі життя (за визначенням Г. Сковороди), саме ту роль, що цілком відповідає натурі, коли ніби спеціально створено людину, щоб займатися саме цією справою, а не якоюсь іншою. А визначивши цю роль, слід постійно вдосконалюватися, бо навіть великий талант (не кажучи вже про звичайну обдарованість) може потьмяніти від бездіяльності, самозаспокоєності та ліні. Натхненна праця робить людину творцем, як старанне оброблення перетворює алмаз на сяючий діамант.
Саме така праця робить життя людини повним і змістовним.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не заблукав. -
пише І. Франко у вірші "Пісня і праця".
Смілива думка, смілива мрія і працьовиті руки створюють усі матеріальні і духовні цінності. Про це ми теж можемо знайти у Франка влучний рядок:
Лиш в праці мужа виробляється сила,
Лиш праця світ таким, як є, створила
Лиш в праці варто і для праці жить.
А неробство - причина більшості вад і навіть злочинів.
Коли ти - творець, навіть виснажлива праця надає задоволення та радість. Невипадково в нашій мові виникають такі словосполучення, як "важке щастя", "трудне щастя". Чим більше докладено зусиль, тим більшим буде задоволення від кінцевого результату.
Загалом саме в праці люди знаходять порятунок від біди. Ми знаємо, як творчість (а вона - теж праця) врятувала Лесю Українку. За її ж словами, Леся, що вела "тридцятилітню війну з хворобою", підіймала важкий камінь праці й боротьби "на гору круту крем'яную" і перемогла: ввійшла в пам'ять народну, у вічність. Праця може лікувати, вона багатьох захистила від зневіри і відчаю. Ми знаємо, як вона дала змогу повірити у власні сили сліпоглухонімій жінці Ользі Скороходовій та багатьом іншим: Миколі Островському, О. Бойченку, В. Забаштанському та іншим.
Здатність трудитися завжди за будь-яких умов повинна виховува тися змалку. Згадаємо, як привчали до праці малого Михайлика (М. Стельмах, "Гусі-лебеді летять", "Щедрий вечір"). Але праця має бути по силі, бо виснажлива, а особливо - підневільна праця пригинає людей до землі.
Кров висисає оте остогиджене,
Прокляте нишком шиття,
Що паненя, вередливе, зманіжене,
Вишвирне геть на сміття.
(П. Грабовський, "Швачка").
Тільки вільна праця здатна творити дива. Тоді вона може зробити людину безсмертною. Ми пам'ятаємо і шануємо не лише героїв воєн, а й мирних трудівників, таких як Докія Петрівна (А. Малишко, "Це було на світанку"), що присвятила праці в колгоспі усе своє життя, як вчителька Ганна Іванівна і вчитель Василь Мефодич з творів В. Сосюри, або вчитель знову ж таки А. Малишка, чи його колгоспний бригадир Хома Метелик, або кашовар, що турбувався про бійців, як про рідних дітей:
Хоч було відомо: згорів дотла,
Уже ні дихання нема, ні іла,
А він, кащовар, біля котла
Беріг йому кашу, щоб не згоріла.
Таких прикладів можна навести безліч.
Хотілося б і мені прилучитися до спільноти тих, хто творить добробут і красу світу, зробити свій внесок у розквіт своєї держави.
Всім серцем підписуюсь під поетичними рядками М. Рильського ("Серпень з вереснем"):
Все тобі, медова земле,
Все тобі, моя країно,
Де смаглява ходить праця
По оновлених полях!
Все тобі несу з любов'ю,
Півдню й півночі складаю
Працю рук, зусилля мозку,
Блиск очей і серця кров
А на подвір'ї ходило курча, що відбилося від квочки. Пташеня жалібно пищало, але замовкло, побачивши кота.
Підійшло курчатко до Мурка тихенько, та й притулилося котику під бік. Тепло курчаті стало, воно й задрімало.
Мурко відчув, що до його боку щось притулилося. Розплющив очі і здивувався, побачивши таке сміливе курча.
Довго дивився Мурко на курча, не знаючи, що йому тепер робити. Налякати йому курча, або не треба, нехай спить собі під теплим боком? Так нічого не вирішив, та й сам міцно заснув.
Вийшла бабуся на ґанок, побачила цю дивну картину і посміхнулася.