А рідна мова оберіг народу, віків минулих строгий заповіт. 2. Слово не стріла, а глибше ранить. 3. Здоров'я всьому голова. 4. Плід людини її милосердя. Найдорожча прикраса уста розумні. 5. Тричі по дев’ять двадцять сім. 6. Глузливий чоловік осоружний людям. 7. Я не окраїна, я не руїна, я Україна, я Україна. 8. Калина як дівчина радує зір. 9. Вік прожити не ниву пройти гомінливу. Мова ключ до серця цілого народу. Пізнати її зрозуміти його душу. 10. Жива природа ось довічний храм. 11. Силою примушувати народ зрікатися рідної мови найбільший злочин. 12. Ми не пришельці, не гості у батьківській хаті. 13. Мати як мати! Вона б своєї пучки врізала та дала своїй дитині… 14. Он у тебе дочка як картина. 15. Молодість буйність, а старість не радість. 16. Земля не може жити без сонця, а людина без щастя.

Вибір дванадцятьох апостолів і піднявся ісус на гору й покликав за собою кого хотів. вони піднялися до нього. він обрав дванадцятьох і назвав їх апостолами своїми, щоб могли вони бути поруч із ним і щоб міг він послати їх проповідувати, наділив він їх владою виганяти демонів. отже, він призначив дванадцятьох: симона (якому він дав ім'я петро), якова, сина зеведеєвого, і брата якова іоанна (яким він дав імена воанер, що означає «сини грому»), андрія, пилипа, варфоломія, матвія, лому, якова, сина алфієвого, тадея, симона зілота та юду іскаріота, котрий його і зрадив (новий завіт. євангелія від марка).

Першу двійку я отримав у тому ж другому класі на уроці чистописання. Справа в тому, що мати десь почула, що кульковою ручкою дітям писати не можна, тому що в них «зіпсується почерк», і з другого класу почалися мої пір’яні муки. Чорнильна ручка складна в експлуатації — її потрібно постійно заповнювати, вона запросто може пересохнути, капнути чорнилом на зошит, або протекти (що траплялося неодноразово, і будь-яку чорнильну пляму відразу за замовчуванням звалювали на мене).

На тій контрольній з чистописання обставини склалися найгіршим чином. Папір на зошити був тонким і шорстким, а в ручці якраз скінчилося «пальне» і вона почала барахлити. Вона то переставала писати, і починала скребти по шорсткому папері, продираючи дірки і здираючи з нього ворсинки, то раптом пускала чорнило, яке добре розпливалося по папері, і цими ворсинками розмазувалося як пензликом. Через тонкощі паперу чорнило стало проступати на іншу сторону листа, а також потрапляло на пальці і залишало відбитки. Під кінець, коли треба було написати останнє речення, ручка зовсім пересохла. Я тицьнув на підкачування чорнила, і велика крапля його ляснула на лист зошиту. Упевнений, що більш брудного чистописання вчителька ще не бачила. Зошит вона повернула з жирною двійкою.

До слова сказати, всі зусилля по збереженні почерку виявилися марними — якщо мені доводиться писати від руки, виходять ніким не читані каракулі.