9. Помилково узгоджено числівник з іменником у словосполученні:
А) двадцять два абрикоси
Б) чотири помідори
В)півтора огірка
Г) два кілометра
Д) одна ціла і одна друга лимона

Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. по тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. і культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною.  що означає культура мовлення? це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства. і хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. у побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. бо тут ніхто не поставить нам «двійку». але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? що красивого в безграмотності? хіба це робить спілкування приємнішим? мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. до того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим.  мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за культурного мовлення – це доступно кожному.

Рано чи пізно ми всі починаємо замислюватися над своїм майбутнім — ким бути. Плекаємо мрії, ставимо якісь цілі, намагаємося їх досягти… І навіть якщо наші плани не завжди досяжні, все одно ми отримуємо досвід, розвиваємося як особистість.

Питання, ким я хочу стати в майбутньому, з деяких пір хвилює й мене. І воно виявилося непростим. Часто чую його від батьків або просто знайомих, які прагнуть до мені у пошуках свого «я». Чого зазвичай хочуть люди? Зробити кар’єру, заробити багато грошей, досягти влади або слави…

Моїх амбіцій недостатньо для того, щоб мріяти, скажімо, про владу. Я ніколи не заздрив політикам. У них нелегке життя: потрібно поступатися своїми принципами на догоду вимогам соратників. Відомі політичні діячі не вільні. В їхньому житті оселився страх. Вони не можуть пройтися вулицями без охорони, боячись розплати за свої дії або бездіяльність. Настільки ж позбавлені свободи й публічні люди, які досягли популярності або слави. Важко жити під прицілом фотокамер, побоюватися за кожен невірний крок, що може стати надбанням натовпу.

Чи хочу я стати мільйонером? Про легкі гроші, звичайно ж, не може бути й мови. Батько казав якось, що власники таких багатств не вміють їх цінувати. Часто впадають у крайнощі, швидко спускаючи свої мільйони на непотрібні речі й розваги. І самі при цьому деградують, втрачаючи людське обличчя. Так, я хочу отримати освіту, знайти гідне заняття і своєю працею заробити кошти, достатні для безбідного життя моєї сім’ї. Але ким стати за професією — поки що не вирішив.