65. Перепишіть речения, визначте й підкресліть у них грамматичні основи. Укажіть речення, у яких присудок виражений складеною формою майбутнього часу. Зверніть увагу на місце допоміжного слова бути стосовно неозначеної форми дієслова, 1. я буду щоночі літать на Вкраїну (А. Бабенко). 2. Над Дніпром журавлі будуть знову вітать Україну... І в садах солов'ї щебетать бу- дуть вільно, невпинно (В. Сосюра), 3. Я рідним полем завжди буду йти Д. Павличко), 4. Ти будеш до скону ходити стежками дитинства свого (Б. Дегтярьов), 5. Як запізнитися до праці, то будеш саму воду сьорбати. 6. Налякали щуку, що в озері І топити будуть (Народна творчість). Поясніть, як ви розумієте вислів ходити стежками дитинства. У відповіді вживайте дієслова майбутнього часу, ве. Перепишіть, від поданиx
Мене завжди цікавило питання, що ж саме єднає мене з моїми пращурами, який зв’язок існує між сучасним і минулим?
Перше, що єднає мене з пращурами, це земля, на якій я живу. Споконвічно на українських землях жили мої предки, обробляли цю землю, вважаючи її святою, будували на ній своє житло. Кожний клаптик цієї землі вони відвойовували в іноземних загарбників, яких було чимало. Авжеж, українська земля надзвичайно родюча, і багато хто хотів прибрати цей ласий шматочок до рук. Але не дозволив цього український народ. Завзято обороняв він рідну землю і від турецько-татарських орд, і від панської Польщі. І зараз, живучи у своїй рідній країні, я не можу не радіти з того, що являюся нащадком цього великого народу.
Друге, що міцно зв’язує мене із минулим, це моя мова. Українською мовою говорять мої батьки, мої бабуся та дідусь. На цій мові розмовляли і мої пращури. Багато чого довелося витерпіти їм, аби дістати право говорити рідною мовою. Адже не дозволяли українцям розмовляти своєю споконвічною мовою, називали її мужицькою. Змушували говорити або російською, або польською мовами. Але й це випробування мужньо склали наші пращури, відвоювали свою рідну мову. І зараз я можу вільно, не боячись, говорити українською мовою, бо це ж моя рідна мова!
Третє, це обряди, які йдуть ще з дохристиянських часів. Звісно, вони тісно переплелися із християнськими, але все ж таки продовжують жити. Узяти хоча б ворожіння дівчат на Різдво та Водохрестя.
Отже, сучасні українці надзвичайно міцно зв’язані із своїм минулим, із своїми великими пращурами, завдяки яким ми й маємо таку чудову країну — Україну!
Я пишаюсь тим, що маю пращурами такий великий народ.
Кожен народ на землі з покоління в покоління передає свої звичаї , побут , легенди і світогляд . Все, що людина вважає своїм , рідним , близьким і коханим , успадковано ним від предків і дбайливо зберігається в сучасному світі. Традиції – це саме те , що виховує особистість і допомагає визначитися з життєвими пріоритетами.
Свої традиції є також у кожної сім’ї , і наша – не виняток. І основною нашою традицією є згуртованість. Що – б не трапилося , завжди можна бути впевненим у тому , що рідні люди прийдуть на виручку . Старше покоління в нашій сім’ї користується незмінним пошаною і повагою. До їхньої думки і порад обов’язково прислухаються і дорослі і діти. Завдяки тому , що кожен член сім’ї піклується про іншому , наша сім’я стає міцною і щасливою . Гостинність , теж одна із сімейних традицій. У нашому будинку завжди раді родичам , друзям і знайомим. Прихід гостей перетворюється на маленьке свято . Батьки не усувають дітей від спілкування з дорослими , а навпаки , спонукають брати участь у спільному чаюванні і на власному прикладі вчать , як доглядати за гостями. Такі вечори проходять у нас весело і цікаво для всіх.
До речі про свята . Такі загальноприйняті свята як Новий рік чи Міжнародний жіночий день , дні народження ми відзначаємо у великій компанії. Як правило , за святковим столом збирається багато гостей , проводяться різні конкурси та вікторини. Буває дуже весело , і ми довго потім згадуємо про ці вечори . Але є у нашої сім’ї і свої свята , які проводяться у вузькому сімейному колі. Це дати значущих для членів сім’ї подій , які залишили незгладимий слід у житті .
Традицією в нашій сім’ї є і любов до активного відпочинку . У вихідні ми обов’язково виїжджаємо на природу. Влітку це відпочинок на річці з купанням і риболовлею , з піснями біля багаття і ночівлями в наметі. Або похід з рюкзаками за плечима в гори щоб подивитися на печери. А взимку – всією родиною ходимо кататися на ковзанах або тубах . Такий відпочинок приносить багато радості і заряджає енергією на довго.
Наша сім’я була б не повною , без домашніх вихованців. Кіт, що живе у нас вже багато років , став майже членом сім’ї. У нього теж свій характер і з ним треба рахуватися іншим мешканцям будинку. Любов до тварин ми теж вважаємо своєю традицією.
Сімейні традиції допомагають людині стати особистістю і гідним громадянином своєї країни. Дозволяють пишатися своїм корінням , цінувати і любити свою Батьківщину. Я думаю , наша сім’я зможе зберегти свої звичаї і передати їх новому поколінню.
Перше, що єднає мене з пращурами, це земля, на якій я живу. Споконвічно на українських землях жили мої предки, обробляли цю землю, вважаючи її святою, будували на ній своє житло. Кожний клаптик цієї землі вони відвойовували в іноземних загарбників, яких було чимало. Авжеж, українська земля надзвичайно родюча, і багато хто хотів прибрати цей ласий шматочок до рук. Але не дозволив цього український народ. Завзято обороняв він рідну землю і від турецько-татарських орд, і від панської Польщі. І зараз, живучи у своїй рідній країні, я не можу не радіти з того, що являюся нащадком цього великого народу.
Друге, що міцно зв’язує мене із минулим, це моя мова. Українською мовою говорять мої батьки, мої бабуся та дідусь. На цій мові розмовляли і мої пращури. Багато чого довелося витерпіти їм, аби дістати право говорити рідною мовою. Адже не дозволяли українцям розмовляти своєю споконвічною мовою, називали її мужицькою. Змушували говорити або російською, або польською мовами. Але й це випробування мужньо склали наші пращури, відвоювали свою рідну мову. І зараз я можу вільно, не боячись, говорити українською мовою, бо це ж моя рідна мова!
Третє, це обряди, які йдуть ще з дохристиянських часів. Звісно, вони тісно переплелися із християнськими, але все ж таки продовжують жити. Узяти хоча б ворожіння дівчат на Різдво та Водохрестя.
Отже, сучасні українці надзвичайно міцно зв’язані із своїм минулим, із своїми великими пращурами, завдяки яким ми й маємо таку чудову країну — Україну!
Я пишаюсь тим, що маю пращурами такий великий народ.
Свої традиції є також у кожної сім’ї , і наша – не виняток. І основною нашою традицією є згуртованість. Що – б не трапилося , завжди можна бути впевненим у тому , що рідні люди прийдуть на виручку . Старше покоління в нашій сім’ї користується незмінним пошаною і повагою. До їхньої думки і порад обов’язково прислухаються і дорослі і діти. Завдяки тому , що кожен член сім’ї піклується про іншому , наша сім’я стає міцною і щасливою . Гостинність , теж одна із сімейних традицій. У нашому будинку завжди раді родичам , друзям і знайомим. Прихід гостей перетворюється на маленьке свято . Батьки не усувають дітей від спілкування з дорослими , а навпаки , спонукають брати участь у спільному чаюванні і на власному прикладі вчать , як доглядати за гостями. Такі вечори проходять у нас весело і цікаво для всіх.
До речі про свята . Такі загальноприйняті свята як Новий рік чи Міжнародний жіночий день , дні народження ми відзначаємо у великій компанії. Як правило , за святковим столом збирається багато гостей , проводяться різні конкурси та вікторини. Буває дуже весело , і ми довго потім згадуємо про ці вечори . Але є у нашої сім’ї і свої свята , які проводяться у вузькому сімейному колі. Це дати значущих для членів сім’ї подій , які залишили незгладимий слід у житті .
Традицією в нашій сім’ї є і любов до активного відпочинку . У вихідні ми обов’язково виїжджаємо на природу. Влітку це відпочинок на річці з купанням і риболовлею , з піснями біля багаття і ночівлями в наметі. Або похід з рюкзаками за плечима в гори щоб подивитися на печери. А взимку – всією родиною ходимо кататися на ковзанах або тубах . Такий відпочинок приносить багато радості і заряджає енергією на довго.
Наша сім’я була б не повною , без домашніх вихованців. Кіт, що живе у нас вже багато років , став майже членом сім’ї. У нього теж свій характер і з ним треба рахуватися іншим мешканцям будинку. Любов до тварин ми теж вважаємо своєю традицією.
Сімейні традиції допомагають людині стати особистістю і гідним громадянином своєї країни. Дозволяють пишатися своїм корінням , цінувати і любити свою Батьківщину. Я думаю , наша сім’я зможе зберегти свої звичаї і передати їх новому поколінню.