60б !
розставте розділові знаки, виділіть складносурядні і складнопідрядні речення.
подорожні замальовки із шоколадних міст
люблін
вулиці залиті сонцем і весною. вулиці наче келихи і небесні офіціанти щедро наливають у них світло тепло трохи свіжого вітру й притрушують запахом кави з цинамоном. польський фотограф бартек із якимись не зовсім земними очима й зворушливими кучерями веде нас туди куди зазвичай не заходять туристи він показує нам люблін якого любить. із напівзруйнованими двориками рипучими дерев’яними намальованими вікнами на глухих стінах з бабусями на маленьких що сидять на ослінчиках поміж квітів і котів заплющуючи очі проти яскравого сонця.
я торкаюся пальцями шорстких стін у маленькі кав’ярні годую голубів і усміхаюся дітям. мені хочеться побачити те справжнє що заховалося за яскраво пофарбованими й пластиковими муляжами шоколадних тортів поза прозорими до блиску вітринами.
так я знаю що всі міста мають свої маски. знаю що коли моя бабуся була маленькою і приїздила сюди з батьками із сусіднього села, люблін був геть іншим. минав час і місто змінювалося. йому часто бувало боляче його шматували виганяли мешканців його заселяли інші. і це місто містонамальоване-на-глухій-стіні-вікно місто-келих місто-годинник-понад-брамою змінювало свої маски старанно приховуючи власну справжність аби не розгубити не дати нікому її вкрасти.
моя бабуся виросла у неї народилися діти. тоді внуки. ми жили в іншому місті у тій самій галіції але геть в іншій країні. та минув час я приїхала сюди і мені хочеться розгадати кілька загадок цього міста.
проте воно лише загадує мені нові. так так усі ми маємо свої маски й різні люди розкривають нас по-іншому. комусь ми загадуємо загадки а комусь розповідаємо таємниці. для когось ми завжди будемо тим що ми для них робимо. або що робимо не для них. для когось тим кого (або що) любимо. хтось пам’ятатиме не наса наш образ у втіленні якогось міста. чи місця. чи навіть музики. маски бувають такими різними. коли мої коліна схилені всі маски осипаються додолу. і я знаю що є той хто відкриває в мені нові грані, часом нові світи.
міста мають свої маски свої історії свої підземні ходи.
Жодна людина не зможе жити без любові, взаєморозуміння і підтримки. Йому необхідно бути комусь потрібним, необхідно, щоб у нього вірили. Тільки за до віри і турботи він стане по-справжньому щасливою. Самий близький моєму серцю людина - бабуся. Вона замінила мені всіх, вона й була для мене всім, нікого і ніколи я не любила сильніше, ніж її. Як боляче усвідомлювати, я більше ніколи не побачу її ласкаву усмішку, не закопаюсь особою в пухнасті русяве волосся. І хоча моєї бабусі немає в живих, вона завжди буде незримо зі мною: в думках, вчинках, спогадах. Подумки повертаючись у дитинство, я мимоволі згадую ту безмежну ніжність, ту любов, що вона мені дарувала. В моїй пам'яті назавжди закарбувався її образ: блакитні очі, поверх яких, майже на кінчику носа, влаштувалися яскраво - зелені окуляри, розпатлане волосся, натруджені руки, а ще синє плаття в білий горох. Коли бабуся посміхалася, в куточках губ і на щоках з'являлися дуже милі ямочки. Я була готова на все, лише б побачити її щиру посмішку. Коли я була маленькою, бабуся читала мені казки, оповідання, вірші. Вона завжди вчила бачити красу в навколишньому світі, бути працьовитою, з повагою ставитися до людей, до навчання, з любов'ю і фантазією готуватися до уроків. Ми часто з нею грали в настільні ігри, ходили в цирк, в музеї. Самим запам'ятовується подією в моєму житті став похід з бабусею на ярмарок. Як зараз пам'ятаю, кругом веселощі, невгамовна дітвора з усіх ніг носиться між наметами, продавці, веселими віршиками, та примовками заманюють покупців. Бабуся сміялася, і від цього на душі ставало трішки тепліше. А потім ми під гітару співали пісні. Вона співала весело, задерикувато, вкладаючи всю свою душу, говорила: «Хто пісні співає того хворість не бере». На ярмарку ми купили ляльку, тряпочную, нічим не примітне. Коли моє серце охоплює смуток, мені достатньо взяти її в руки, згадати цей чудовий, повний чарівництва день, і я знову посміхаюся. З бабусею ми часто виїжджали на природу. Вийдеш з електрички, спустишся до річки, подивишся на навколишню красу - серце співає! Прокидаючись вранці, бабуся казала: «Геть нудьгу! Геть хвороби! Займатися фізкультурою буду я!» В такі хвилини вона схожа на сирливу дівчисько, така смішна і пустотлива, коли , роблячи зарядку охає, але не зупиняється. Заряджала бабуся оптимізмом всіх. Дуже подобався її дзвінкий, ручейковий сміх, ясний розум, гумор, любов до життя, до людей. Вона горда, ніжна, трудолюбива, прониклива і терпляча. Бабуся завжди вражала мене нестримною тягою до життя, прагненням зробити його яскравішим, цікавішим, повніше. Вона завжди говорила: « Життя - безцінний дар, даний нам згори. Ми живемо лише раз, тому треба дорожити кожною хвилиною, секундою свого існування. Протягом часу немає нічого схожого, все змінюється і не може
Привіт, Катрусю!
Пише тобі твоя подружка Іванка. Як у тебе справи? Як закінчила чверть у школі? Як твої заняття з шахів? У мене все добре. З нетерпінням чекаю на канікули. Чверть закінчила на відмінно, тому відпочиватиму зі спокійною душею.
Батьки кажуть, що ти на канікули поїдеш до бабусі. Тоді, можливо, побачимось з тобою в місті? Можемо сходити до парку, лісу або розважального центру. Проведемо наші канікули по-справжньому весело! Дуже за тобою сумую і сподіваюсь на твою швидку відповідь.
З повагою Іванка.