6. Укажіть речення, у якому сполучник служить для поєднання однорідних членів:
А Довкола будиночків цвів бузок, і на білі стіни падала тінь від листя (П. Панч).
Б Сонця ще не було видно, хоч далекі шпилі вже рожевіли (М. Коцюбинський).
В Ліс шумів над ним тужливо, і плакав, і ревів (І. Франко).
Г Розчинилися двері, і через поріг переступила з повним відром Галя (А. Шиян).
7. Укажіть рядок, у якому всі слова з не пишемо разом.
А Не/легко, не/абияк, не/наче, не/щастя.
Б Не/ по-людськи, не/впинно, не/абищо, не/голосно, а тихо.
В Не/хтувати, не/щастить, не/чути, не/ставити.
Г Не/вишиті рушники, не/розмальована мною листівка, не/допоміг.
8. Укажіть рядок, у якому всі вигуки пишемо через дефіс.
А Ай/ай/ай! Ку/ку! Їй/Богу! Б Ха/ха/ха! Го/ді! Ов/ва!
В Їй/бо! А/гов! Ге/й! Г Їй/право! Тьох! Ну/ну!
Завдання 9-10 мають по п’ять варіантів відповідей, серед яких два правильні. Виберіть правильні варіанти відповіді.
9. Укажіть рядки, у яких допущено помилки у вживанні прийменників.
А Через технічні причини,відповідно до заявок, змагання зі стрільби.
Б Взяти до уваги, на мою адресу,після повернення.
В Лікар за освітою, підручник з мови, вистава по замовленню.
Г Прийшов з школи, у озері, відпустка по хворобі.
Д Українець за походженням, ракетка для тенісу, підготовлено на продаж.
10. Укажіть складні речення, у яких засобом зв’язку між частинами служать сполучники.
А Шлях пролягав полями, через ліси і зарослі, бори і хащі (Марко Вовчок).
Б Одцвітали яблуні, і тьмяні пахощі насичували повітря (С. Скляренко).
В Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина (Т. Шевченко).
Г В небі ластівка мріє далека, що на крилах весну принесла (В. Сосюра).
Д Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня, вечірню в попелі жаринку, шляхетну інохідь коня (Л. Костенко).
Завдання 11-12 передбачають установлення відповідності. До кожного рядка, позначеного буквою, доберіть відповідник, позначений цифрою.
11. Установіть відповідність між виділеними слова і частинами мови.
1 Прийменник
А Дзвенять гаї, мов арфи, а день біжить, сміється
2 Сполучник
(О. Підсуха)
3 Частка
Б Нехай не знає втоми та рука, що добре зерно
4 Вигук
в добру землю сіє (М. Рильський)
В Ох, яка буря знялася на морі (О. Іваненко)
Г Стрункі сосни велично впираються вершина
ми в небо (Ю. Збанацький)
Д Впали сніги, вдарила люта зима (О. Гончар)
12. Установити відповідність між словосполученнями і смисловими відношеннями, на які вказують прийменники.
1 Ключ від дверей
А Міжпредметні відношення
2 Відійшов від бібліотеки
Б Означальні відношення
3 Заспівав від радості
В відношення
4 Приїде у вівторок
Г Причинові відношення
Д Часові відношення
Так, я цілком згодна з цією тезою. Адже життя – це така цікава річ! Неоднозначна, мінлива, щаслива й нещасна водночас…
У кожного в житті свій шлях, але не кожен знає, що чекає на нього далі: на зупинці, в метро чи вдома або на роботі. Можливо, хтось над цим замислюється, а хтось просто пливе за течією. Та все ж таємниця майбутнього залишається. І розгадати цю таємницю може не кожен – не кожен має змогу у старості, осмислюючи пройдений шлях, зрозуміти, що прожив його недарма, що досяг усього, чого тільки міг досягти, про що тільки мріяв. А винні у цьому, як це не дивно, лише ми самі.
Хоча багато хто вважає, що наше життя написане долею, все ж таки, я думаю, що сама доля залежить від наших рішень. Можливо, саме у цьому і полягає його таємниця. Адже ніхто не знає, що трапиться з ним у наступну хвилину.
Кожен день нашого життя – це приклад даної тези. Ніхто не знає, як складеться навіть день, не говорячи вже про весь життєвий шлях. Хтось отримає високий бал навіть не відкриваючи вдома книжку, хтось посвариться з кращим другом, до когось прийде перше кохання – це все може відбутися в один момент, це все життя!
Про непередбачуваність життя писали і пишуть майже всі письменники. Наприклад, великий український поет Т. Г. Шевченко у своїй поемі «Катерина» зобразив молоду дівчину, яка народила позашлюбну дитину. Вона вважала, що її коханий, батько дитини, буде цьому дуже радий та неодмінно одружиться на ній і виховуватиме свого сина. Та не так сталося, як гадалося… Москаль не прийняв ні її, ні сина, і Катерина у розпачі кинулася в ополонку… Чи таким вона уявляла своє життя, коли зустрічалася з коханим у вишневому садочку? Мабуть, що ні. Але, знову ж таки, Катерина багато у чому сама вирішила свою долю і навіть долю свого сина.
Ми не можемо знати, що буде завтра, але можемо зробити це «завтра» кращим. Для цього необхідно навчатися, щоб мати гарну професію та можливість самореалізуватися. Також не варто забувати про тих, хто поряд з нами, хто допомагає нам створювати майбутнє. Перш за все, це наші батьки. Без них ми б взагалі не народилися, вони несуть відповідальність за нас, а ми, у деякій мірі, – за них. Батьки хочуть нас бачити здоровими і щасливими, тож не варто їх засмучувати та позбавляти цієї радості. Не варто самим руйнувати власне життя, а саме до цього призводять шкідливі звички та необдумані вчинки. Для того, щоб життя містило у собі тільки гарні таємниці, треба ще і докласти чималих зусиль.
Тож життя – це дійсно таємниця. Але якою вона буде – залежить від кожного з нас.
У ті далекі часи добре ім’я окремої людини і всієї родини мало величезне значення. Не витримавши переслідувань громадської думки, батьки Катерини стали немов чужими своїй доньці. Вони пригнічені горем, якого не чекали, адже змалечку вчили доньку шанувати себе. Та Катерина покохала офіцера, «як знало серденько». Вона вірила кожному його слову, вірила обіцянкам не забути, повернутися. Дівчині важко було змиритися зі зрадою, адже в Україні слова «честь», «совість» з давніх-давен були святими не тільки для жінок, а в першу чергу для чоловіків. Українські дівчата не сиділи в теремах, чекаючи на сватів. Вони вільно спілкувалися із хлопцями, ходили на гулянки, щоб там знайти собі пару. І якщо хлопець обіцяв одружитися, то його слову можна було вірити, адже і він ніс відповідальність за стосунки і наслідки. Розбещеним, брехливим чоловікам не було віри, і слава про таких йшла селом попереду них.
З Катериною сталося велике горе. Дарма вона виглядала свого коханого, дарма мріяла про щастя і родинний затишок. Пліткували про неї сусідки по селу, приписували їй те, чого й не було. Але ж батьки – не сусіди, не чужі люди. Вони мали б ти свою єдину дитину, захистити її. Вони ж знали, що не знайде Катерина свекрухи у чужому краю, загине, блукаючи дорогами з малим дитям на руках. Але думка сусідів стала для них важливішою за життя доньки і онука: батько й мати вигнали Катрю з дому. Цей учинок – не данина моральності, це був злочин, продиктований не здоровим глуздом, а егоїзмом. Нехай загине донька з онуком, аби перестали пліткувати сусідки, перестали тикати пальцем на матір-покритку та байстрюка, не кололи б очі старій матері відвертими насмішками і прихованою зневагою та недомовками.
Батьки Катрі вчинили так, піклуючись передусім про свій душевний стан. А мені здається, що вони мали б забути свою гордість, не звертати уваги на думку чужих людей і до диній дочці пережити те горе, що звалилося на неї. Мабуть, вони ніколи б не мали доброго зятя, який опікувався б ними в старості, їхня Катря ніколи б не пишалася красою і розумом свого сина, але і донька, і онук були б живі. Малий Івась міг би пишатися якщо не добрим ім’ям батька-матері, то хоча б своїми дідом і бабою. І вже точно не водив би старців по селах. Часто люди приймали у свій дім чужих дітей, давали їм ім’я, забезпечували їхнє майбутнє, не знаючи, ким були батьки знайди. Тарас Шевченко у поемі «Катерина» не засуджує поведінки своєї героїні, тільки застерігає інших, як батько повчає:
Кохайтеся, чорнобриві,Та не з москалями,Бо москалі – чужі люде,Роблять лихо з вами.
Не засуджує поет і вчинок батьків, адже, добре знаючи сільське життя, розуміє, що моральні звичаї тогочасного села були непорушними, і годі було й ду-мати про якесь поблажливе ставлення до тих, хто їх зневажав. Шевченко тільки окремими рядочками передає внутрішній стан батьків:
Сидить батько кінець столаНа руки схилився;Не дивиться на світ божий:Тяжко зажурився.Коло його стара матиСидить на ослоні,За сльозами ледве-ледвеВимовляє доні…
У такій складній життєвій ситуації винні всі: Катря, яка не подумала про себе і батьків; офіцер, що збезчестив дівчину; батьки, які не вберегли свою єдину дитину; чужі люди, які не виявили хоча б краплини співчуття. А через помилки дорослих усе життя буде страждати і поневірятися одна-єдина невинна людина – Івась, син Катерини. Зараз, мабуть, важко давати оцінку діям героїв, які жили в XIX столітті, але ж гуманне ставлення до людей було і залишається актуальним в усі часи. А тому я не розумію вчинку батьків Катерини і засуджую їх за те, що вони не вберегли своє дитя.