Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість). Займенники відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Усі займенники змінюються за відмінками, а деякі, як і прикметники, — ще й за родами та числами. У реченні займенник найчастіше виступає підметом, додатком або означенням, рідше — частиною присудка. Наприклад: Я принесу тобі свою надію (Я — підмет, тобі — додаток, свою — означення).
1. Як виросту, збудую хату, над дахом колесо приб'ю... Як(...),[] обстав дії
2. У полі ще лежав сніг, хоч весна брала своє.
[],хоча(...) обстав.допусту
3. Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі
вінця, так що дерева потопали в ньому. [],так що(...) обстав.наслідку
4. Скільки на море не дивись, воно ніколи не набридне. Скільки(...),[] обсатв.міри і ступеня
5. Як вовка не годуй, він усе в ліс дивиться. Як(...),[] обстав дії
6. Якщо на Василів вечір (14 січня) зірок на небі рясно , то
чекайте ягідного літа. Якщо(...),[] обстав.умови
7. Доки сонце зійде, роса очі виїсть. Доки(...),[]
обстав.часу
Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість). Займенники відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Усі займенники змінюються за відмінками, а деякі, як і прикметники, — ще й за родами та числами. У реченні займенник найчастіше виступає підметом, додатком або означенням, рідше — частиною присудка. Наприклад: Я принесу тобі свою надію (Я — підмет, тобі — додаток, свою — означення).
Объяснение: