6. через дефіс усі слова пишуться в рядку
а) автоматично/зроблений, автобусно/тролейбусний, внутрішньо/атомний, авто/механік
б) лікар/ендокринолог, баба/яга, льотчик/космонавт, сон/трава
в) лісостеп, генетико/молекулярний, західно/сибірський, транс/європейський
г) режисер/постановник, супер/зірка, асфальтобетонний, пасажиропотік
Вот текст:
Архітектура Софії Київської не може не зачарувати. Нікого не може залишити байдужим і внутрішнє оздоблення храму: мозаїки, фрески, різьблені шиферні плити, мармурова усипальниця Ярослава Мудрого, карнизи, колони.
Перлиною світового мистецтва є мозаїки Софії Київської. З’ясовано, що над ними працювала артіль з восьми художників. 640 квадратних метрів були заповнені майстрами упродовж трьох років.
Центральний образ собору — Марія-Оранта. Ця велика мозаїка виконана особливо майстерно.
Чому образ Оранти винесений у храмі на чільне місце? Річ у тому, що Марію — заступницю вважали захисницею Києва, як тоді казали «непорушною стіною», крізь яку не перелетить жодна стріла, жоден спис.
Діва Марія зображена на округлій угнутій стіні. Якби мозаїку із зображенням Оранти можна було «розігнути» й перевести на рівну площину, постать важко було б назвати ідеально пропорційною. Майстри врахували, що зображення на угнутій площині здається меншим, ніж насправді, тоді як на вигнутій назовні — більшим.
Образ Оранти створював, напевно, найуміліший майстер. Усе тло він виклав золотою смальтою, від цього постать Богородиці огорнута м’яким, неяскравим золотистим сяйвом.
Обличчя Оранти серйозне, навіть суворе. Вона справді видається непорушною, усесильною. Сині, блакитні, золотисті барви її вбрання надають постаті урочистості. Обличчя здається рожевуватим. Самих рожевих кубиків смальти на щоках, вустах, підборідді Богоматері не так багато. Але тоненька червона смужка, якою обведено її уста, ніс, повіки й підборіддя, немов зафарбовує сусідні кольори рожевістю. Обличчя від цього оживає, його виразність посилюється.
Якщо нам зраджує близька людина, в душі лишається біль і розчарування. Ваш близький друг не виконав обіцянки, розкрив довірену йому вашу таємницю, не допоміг, хоча й міг би, у скрутній ситуації, відвернувся у відповідь на прохання повернути взяту у вас річ...
Зрада у житті, на жаль, трапляється часто. Чи прощати зрадника? Відповідь одна: якщо все життя складати всі кривди, яких ви зазнали, у валізу, то дуже скоро ви не зможете жити далі - буде важко і неприємно тягати за собою весь цей мотлох.
Отже, краще звільнитися від такого тягаря, спробувати зрозуміти свого кривдника, пробачити йому і все забути. Особливо, якщо йдеться про дуже близьку людину.