432 Прочитайте текст. Поділіть його на абзаци. Визначте в ньому ССЦ. КОРОНУВАННЯ ЯРОСЛАВА
У митрополита дрижали руки, коли підняв він золотий
вінець, щоб покласти на голову Ярославові. Досі не знати
було простим смертним, звідки беруться імператорські коро-
ни. Вони існували мовби завжди, переходили в спадок разом
з цілими імперіями. Візантійські імператори привезли вінці
з Риму, німецький імператор здійняв корону з мертвого Кар-
ла Великого, відкривши його гробницю в Аахені, польський
Болеслав одержав корону від папи римського. Ярослав не став
ждати, поки хтось пришле йому вінець: звелів своїм майстрам
викувати з руського золота, і ось митрополит чинив мало не
святотатство, але не міг опиратися княжій волі, тішачи себе
надією, що, кому треба, легко може змаловажити кесарство
Ярославове і звати його по-старому князем. Він наклав на кня-
зя вінець, пробурмотів благословення і необхідні при цьому
слова: «Вінчається на кесаря землі Руської раб Божий Геор-
гій, рекомий Ярослав», але мало хто тямив по-ромейському,
тому в молитві, яку відразу ж сотворено слов'янською мовою,
многaжди повторювано слово «кесар», щоб запало воно віднині
в голови киян і, можливо, швидше розійшлося по всіх усю-
дах. Після молитви коронований Ярослав урочисто відведений
був од вівтаря до наготовленого поблизу трону. Дав єпископам
поцілунок миру, сів на троні, простягнув руку для поцілунку
княгині Ірині, яка після того сіла поряд на нижчому стіль-
ці, вся церква заспівала «Господи, помилуй!», розпочався
великий молебень. Згодом мало бути велике пирування кеса-
ря з дружиною і людьми знатними, мав би вважати Ярослав
той день найщасливішим у своєму житті, але добре відав, що,
хоч як називайся, не сягає твоє могуття повсюдно, є перепо-
ни, не уникнути гіркоти поразок. Без нього виросла в Шуйці
його донька, про яку й не знав нічого, не захотіла показати
йому Шуйця Ярослави, коли ж спробував застосувати владу
і силу, втекла дівчина і щезла з Новгорода. Те саме повтори-
лося в Києві. Ось де межа влади: вільна людина.
Праабарои
Вічливу людину відрізнити від інших дуже легко.Така людина завжди говорить з посмішкою, дякує тобі за будь-яку справу, бажає тобі здоров'я, гарного аппетиту або доброго дня. І робить це не тільки тому, що так треба, а від щирого серця. Насправді вічлива людина ніколи не буде вдавати щось із себе - вона буде сама собою завжди, навіть тоді, коли аргументи будуть проти неї.
Справжня шляхетна людина буде робити добрі справи для всіх, хто їх потребує, і не буде розповідати про зроблене добро, хвалитися. Справжніх добрих людей дуже мало, і коли вони є - це щастя. Бережіь їх почуття, адже кожне необережне слово може ранити їх, відібрати бажання робити добро, змінити їх не в гарну сторону.