265. Перепишіть, ставлячи подані в дужках іменники в потрібній формі. Позначте у словах орфограму «Подвоєні літери перед закін- ченням орудного відмінка однини іменників III відміни». 1. І як би я людство усе не любив, повторюю з (гордість) сина: «Для мене лишається дивом із див моя Україна» (М. Луків). 2. Вільний дух я ціную украй, але тільки із (совість) вкупі (А. Борт- няк). 3. Світ був переповнений сонцем і ніжною (блакить) (Ю. Зба- нацький). 4. Ліс непомітно порідів, поріс високою (папороть) (А. Пашкевич). 5. Навіть про недруга слід говорити з великою (де- лікатність) (Г. Тарасюк).
Повага, пошана-це соціальна категорія, что відображає оцінку почуття гідності, віщості, більшої ідеальності того, на кого спрямована дана оцінка. Вона базується на візнанні високих якости кого-небудь чи чого-небудь, відносно якіх проводитися ця соціальна оцінка. Тобто ми оцінюємо іншу людину за цімі Поняття и вірішуємо, чи заслуговує ця людина на нашу повагу. Думаю, буде Доречний згадаті прислів'я: «З Яким хліiбом ти до людей, з таким и смороду до тебе». Тобто, дере за все, нужно навчітіся поважаті других. Гадаю, перший крок на шляху до виховання у самім Собі поваги до оточуючіх нас людей буде таким: навчітіся слухати (НЕ перебіваті посеред розмови) співрозмовніка, внікаті у Зміст Розповіді, підтрімуваті розмова Власний Доречний реплікамі, віявляті доброзічлівість, посміхатіся. Если ви на работе сумлінно Вікон свои обов'язки. Если ви учень - вчіться у повну міру Власний сил. I, Архів НАЙГОЛОВНІШЕ, - Ніколи НЕ прініжуваті людину ні у вічі, ні поза спиною.Tількі такою поведінкою ви показуєте людіні свою повагу до неї. Якщо ви, за обмеження хорошого виховання, що не вмієте гідно поводітіся з людьми, спокійно, по-діловому, по суті и віважено вести розмови, щось не дівуйтеся, что даже у якості якогось "великого перевіряючого" невдовзі у відповідь на вашу невіхованість ви, як мінімум, одержите великий букет зневагі, непріємного чоловiка недовірі, а то ще й віслухаєте цілий ряд реплік.
Для кожної людини найдорожче, найрідніше й найкраще місце те, де вона народилася і виросла. Я живу в місті Харкові на проспекті Фрунзе. Я дуже люблю і своє місто, і свій проспект, і свій будинок.
Проспект починається від найбільшого і найдовшого у Харкові Московського проспекту. У двадцятих роках минулого століття на цій вулиці розпочалося будівництво заводів-гігантів. А перпендикулярно до Московського проспекту стали забудовувати житлові масиви. Тому будинки старі, переважно триповерхові, побудовані в довоєнний або післявоєнний час.
Проспект Фрунзе широкий, зелений. Посередині розташована алея з доріжками, лавками і чудовим фонтаном. У будь-яку пору року тут прекрасно, але найбільше мені подобається влітку. Алею прикрашають різнобарвні квіти, вдень люди відпочивають з дітьми, а ввечері збирається чимало молоді. Вона стала улюбленим місцем відпочинку всього району. Коли стемніє, алею освітлюють ліхтарі у вигляді куль. А окраса проспекту — фонтан — ввечері виграє всіма кольорами райдуги, а вдень тішить око і надає прохолоду.
Перетнувши вулиці Миру та II П’ятирічки, проспект Косіора, проспект Фрунзе стає ще ширшим. Тепер посередині він вміщає Свято-Олександрівський храм, Олександрійський сквер, Палац дитячої та юнацької творчості. У сквері є клумби, встановлено пам’ятник святому мученику Олександру, який дивиться на церкву, що гордо підноситься більш ніж на п’ятдесят метрів угору. Сяють позолотою церковні бані із хрестами на маківках. Огорожа приваблює красивими воротами. У вихідні дні чи свята у храмі багатолюдно.
Я, як і багато моїх однолітків, відвідую Палац дитячої та юнацької творчості, де ми займаємося в різних гуртках, пізнаю багато нового й цікавого. На проспекті Фрунзе розміщені продуктові магазини, аптеки, банк, дитяча районна бібліотека, яку я відвідую регулярно, завжди знаходжу час, щоб прочитати цікаву книгу.
Для мене рідна вулиця краща від усіх інших місць!