2. Із дієсловами плекати, називають, радієш, вимагають складіть односкладні речення та визначте їхній вид. 3. Складіть інструкцію для учнів молодших класів « Яких правил необхідно дотримуватися під час спілкування в соцмережах» (7-8 реч),використовуючи означено-особові речення.

Нужно сдать до 2, а я не шарю в укр мове. Хотя бы одно задание​

Життя моїх однолітків через 100 років не можливо уявити, бо ми не доживемо до цього часу, але якщо фантазувати, то мені здається, що через стільки часу світ зробить великий крок уперед і ми разом з ним. Великий прогрес відбудеться у науковій та технологічній сфері. Наше життя  будуть спрощувати машини та роботи, не виключено, що й ми станемо на половину роботами, а може й не на половину. Дуже хотілося б щоб на той час вже винайшли ліки від тяжких, невиліковних хвороб. І всі наші знайомі, родичі та друзі були здорові. Наші сім'ї не будуть знати, що таке війна й тяжкі часи. Всі будуть жити у мирі та злагоді, винаходити все нові й нові прилади, гаджети для ліпшого існування. Вчені вирішать проблеми екології, зможуть контролювати всі процеси у природі. Згодом цивілізація розвинеться на стільки, що Земля перенаселиться й люди почнуть освоювати простори космосу задля знаходжяення житла. Всі планети підкоряться нам. Це дасть змогу не перенселяти Землю, але й не знижувати народжуваність Так, мрії мріями, але потрібно жити сьогоднішнім днем. Всі задуми будуть втілюватись по можливостям...

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.