2. У визначенні ПРИЙМЕННИКА: «Прийменник – це службова частина мови, яка
виражає залежність іменника,числівника від інших слів у словосполученні» -
пропущено слово\слова:
А) незмінювана Б) перша
B) малочисленна г) займенника
Д) прикметник
3. Прийменник ужито в кожному сполученні слів рядка:
А) викопали навкруг фортеці, знайшов у портфелі, дощ і грім
Б) лунає навкруг, грався з ним, чуйний та уважний
В) вітер з півночі, помилився через неуважність, помітили коло берега
4. До ознак СПОЛУЧНИКА не належить\не належать:
А) здатність з'єднувати однорідні члени речення та частини складного речення
Б) родился на сурядни та пидрядни
В) подил на неподохидни та похидни, на складни та складени,
Г) правопис усих одиниць тильки разом

Усвоєму житті, ми робимо багато справ, іноді навіть не замислюючись, добрі вони, чи погані? якщо гарненько поміркувати, то можна зробити висновок, що своїм близьким людям, ми творимо добрі справи. якось ємо, або навіть просто підтримуємо ласкавим словом та ніжними обіймами.  кажуть, що добро завжди повертається бумерангом. але навіщо ж робити щось корисне, тільки тому, що ти знаєш, що тобі це повернеться. я вважаю, що це все не безкорисливо, а лиш заради  своєї вигоди.  своїм друзям, я завжди готова прийти на , адже друзі - це ті люди,які підтримують тебе та твоє життя в мирі та злагоді, які змушують тебе посміхатись, та радіти разом з ними.  але чим можна своїм батькам,аке добро можна їм зробити? вони нас виховали, і заслуговують на багато більше, ніж просто наші обов*язки по хаті, які ми виконуємо. ми даємо їм, все що ми маємо. ні це не гроші, і не речі які-небудь. це наше кохання. само воно, це найбільше добре діло, яке ми можемо дати. коли вони знають, що ми їх кохаємо, з кожної хвилиною на душі у них стає тепліше. 

Єна поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. тут, на самому кордоні хмельниччини з буковиною, здійнялися в застиглому кам’яному танку невисокі лісисті кряжі медоборів. тут неширока скляна стрічка смотрича химерно вигнулася кільцем у глибокому каньйоні. тут уже багато століть стоїть на кам’яному півострові древнє місто кам’янець-подільський. кам’янцю судилася довга та бурхлива історія. цей важливий оборонний вузол на шляху зі східної європи до уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, великого князівства литовського, польської корони, туреччини, росії; та срср. попри це, місто по духу завжди залишалося українським. загалом же у створенні неповторного обличчя кам’янця протягом століть взяли участь представники різних народів. крім руської брами та православних церковну старому місті є петропавлівський кафедральний собор, що, дихає щирою польщизною, а ще — вірменський бастіон, татарське урочище, турецький мі звичайно ж, найбільшими складовими в культурі кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів. за польщі кам’янець був місцем ув’язнення багатьох, українських патріотів. зокрема, у фортеці тримали незламного устима кармелюка. з цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда. кажуть, коли кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати спосіб визволити його з неволі. і от, піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до петропавлівського собору панянка вистрілила з лука в те вікно папської вежі, де, як вона знала, мав знаходитися в’язень. до стріли, крім записки досить палкого змісту, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль. кажуть, що кармелюкові вдалося тоді втекти з фортеці саме завдяки цьому у бачив кам’янець і гострі козацькі шаблюки богдана хмельницького, максима кривоноса, івана богуна, петра дорошенка. кілька днів пробув у кам’янці в 1846 році тарас шевченко, мандруючи україною за завданням археографічної комісії. майже вісім місяців у часи визвольних змагань невеликий кам’янець був тимчасовою столицею української народної республіки. так дивно відобразилася на долі маленького містечка на поділлі вся історія україни. туристичний потенціал «міста на камені» багатий. його складає розкішна навколишня природа подільських товтрів, надзвичайно мальовничий каньйон річки смотрич, трикілометрова сталактитова печера «атлантида» поблизу кам’янця, архітектурні ансамблі старого міста і, звичайно, сама стара фортеця. що ж до фортеці, яка давно стала візитівкою кам’янця, то аналогу їй в україні немає. туристична цінність цієї пам’ятки останнім часом стрімко зростає разом з поширенням серед європейської молоді ретро-моди на середньовічну лицарську культуру. у вихідні дні на фортечному подвір’ї відбуваються поєдинки лицарів, оглушливо стріляє невеличка гармата. щороку тут проходить лицарський турнір «золотий меч», а сам приз турніру меч — свідчить про майстерність кам’янецьких зброярів. кам’янець-подільський залишається й буде залишатися в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем