2.Прочитати речення. Знайти й виписати з них у три колонки дієслова, що
виражають: 1) реальну дію; 2) не реальну, а бажану, можливу дію; 3)
спонукання до дії.
1) Без людської праці вся земля заросла б бур’яном (О. Довженко). 2) Книжку
читай — розуму набувай. 3) Коли б знав, де впаду, то соломки підстелив. 4)
Візьмись за діло з розумом — і сніг запалає. 5) Не зарікайся всього робити,
тільки зарікайся своє вухо відкусити. 6) Живи своїм розумом, але звіряйся з
чужим. 7) Було б бажання, а розум

Людська душа – це щось незбагненне і невловиме, щось, що мерехтить всередині нас чарівним світлом, ніжне і трепетне, немов крило прекрасного метелика, щось, що не піддається логічному аналізу, сприймається на рівні благословенного чуда.Якщо людина міцно вхопилася за чуттєвий зв’язок з великим таїнством природи, вбирає її мудрість і відчуває себе з нею нероздільною, значить всі критерії, що визначають стан людської душі живуть у ній, наповнюючи силою гармонії з самим собою.Є такі знамениті рядки поета Миколи Заболоцького: «Душа зобов’язана трудитися, і день і ніч…». Це дійсно так. Найстрашніше – це бути заспокоєним, гойдаючись на хвилях самозамилування і якихось своїх досягнень. Внутрішні помисли, пориви і мрії повинні постійно перебувати в невпинному прагненні до досягнення високих і благородних цілей. Найкращі ліки для, душі, що знемагає від бездіяльності – це емоційний сплеск нових почуттів. Наприклад, закоханості, яка окрилить і поведе за собою безоглядно і безстрашно.Серце і душа. Ці два поняття часто плутають, об’єднуючи в одне. Але серце – це всього лише людський орган, що приводить у рух весь організм. Якщо воно здатне відчувати фізичний біль тільки від механічного впливу або свою зношеність, значить душевний біль йому чужий взагалі, внаслідок розірваного взаємозв’язку з вищими, духовними силами природи.Кажуть, що для того, щоб створити щось красиве, треба нести красу в душі. А ось бездушна людина, сама того не усвідомлюючи, вбиває в собі справжнє диво, яке в хвилину народження вдихнув у нього Всевишній. Ніхто і ніколи не замінить їй неповторну глибину душевних почуттів і не відкриє таємницю світобудови, втрачену разом з душею, що випарувалася в небуття.Давайте спробуємо повернутися в навколишній світ і влитися в нього повноправною частинкою. Для цього потрібно всього лише постаратися почути поклик природи і вникнути в суть її головною таємниці, яка полягає у гармонійному єднанні всіх складових Всесвіту. Нехай наша душа завжди буде відкрита для самих піднесених почуттів і наповнена гармонією природи.Кожна людина має душу. При міркуванні про це згадується ще один вірш Миколи Заболоцького – «Неприваблива дівчинка», де поет порівнює людину з посудиною, в якій може бути порожнеча, а може горіти вогонь. Від самої людини залежить, якою буде її душа. Якщо вона буде прагнути до духовного зростання, до гармонії з самою собою і навколишнім світом, якщо її помисли будуть чисті, а справи корисні, то на душі у неї буде легко і спокійно.У чому ж полягає зміцнення духу і виховання душі? Це може бути молитва, під час якої людина очищається духовно, звільняється від того гніту, який заважає їй відчувати себе щасливою. Це можуть бути добрі справи. Допомагаючи іншим людям, ми відчуваємо їх подяку, яка допомагає нам стати краще, духовно вище і чистіше.Ще одним засобом виховання душі є мистецтво, музика. Талановитими художниками і музикантами створено стільки великих творів, що всі навіть неможливо запам’ятати, але, вдивляючись в картини, слухаючи музичні твори, не можна не задуматися про те, що в житті є набагато важливіші речі, ніж просте тлінне існування. Духовно розвиватися людині допомагає і література. На прикладі героїв художніх творів ми знайомимося з життям, співчуваємо їм або захоплюємося ними, і в цьому теж міститься глибокий виховний момент для нашої душі.Нарешті, ще один, мабуть, найважливіший виховний засіб, завдяки якому душа здатна розвиватися, – це природа. Захоплюючись прекрасним, милуючись природою, ми наповнюємо свій внутрішній світ новим змістом, робимо його цікавим і багатим.Не можна забувати про свою душу, адже вона відіграє в житті людини куди більш важливу роль, ніж тіло. Тільки та людина може бути щасливою, яка живе у злагоді з самою собою і думає про свою душу.

Жили на одній березі дві пташки-сусідки. Одна з них  - Сорока, вважала себе великою панею, ходила лише у капелюшках, була дуже заможною і не мала дітей. Інша - Горобчиха. Ця була скромною, одягалася сіренько, у неї була купа галасливих діточок-гороб*ят, які завжди хотіли їсти.
Сорока завжди вихвалялася своїм розумом і багатствами. На ринку вона завжди купувала лише найдорожчі делікатеси. А Горобчиха була тихенькою, мовчазною, бо завжди мала один клопіт - як прогодувати своє сімейство. Тому й на базарі вона купувала лише хліб та дешевий сир. Одного разу зустрілися сусідки по дорозі на ринок та й пішли поряд. Аж раптом бачать - лежить на стежці два камінці. Один - блискучий, аж сяє на сонечку. А інший - тьмяний, сіреньки. От Сорока, будучи хитрою, відразу схопила блискучий, та й каже - цей діамант не для тебе, сірої мишки, тобі вистарчить і камінця. Та й гордо пішла геть. А бідна Горобчиха зітхнула тяжко, підняла камінець, та й думає: " Ну хоч діткам принесу гратися". Але взяла та й потерла камінь. І раптом камінь засяяв. Під шаром пилу виявився справжній діамант. Горобчиха занесла його на базар, продала та й стала жити зі своїми дітками у достатку.
А що ж Сорока? Вона всім вихвалялася, що це справжній діамант. Але одного разу побачив цей камінець Грак-ювелір, та й посміявся з пихатої Сороки. Це виявився звичайнісінький шматок скла.
Ось така історія. Не все те золото, що блищить.