2. Лише займенникові словосполучення наведено в рядку:
А сила розуму, один із них, фарбоване волосся;
Б хтось із друзів, дехто із знайомих, ніхто із перехожих;
В їхати в транспорті, ніжно гладити, носити обручку;
Г заячі лапи, прилетіли давно, жити по-справжньому.
3. На що вказує вставне слово в реченні?
Я, правда, ніколи не вважав оригінальність самоціллю (М. Рильський).

Одного разу зі мною сталось дивне непорозуміння. Це був зовсім звичайний літній день. Я спочатку побачив хлопців, які досхочу потішалися над смішним чоловічком і над його смішною промовою. Від природи, я людина допитлива, тому і вирішив дізнатися, що ж там сталось.Одягнений він був у щось на зразок скафандра, який сяяв і переливався металевим блиском, немов зірка з новорічної ялинки. Його фігурку можна було б назвати стрункою, якби кишені не стовбурчились б від захованих в них бозна-яких цікавих штучок. Через каламутне скло шолома було видно, як чоловічок, відчайдушно кривляючись, ворушить губами. Схоже, йому було душно в цьому незручному вбранні, але він терпів. На грудях у крихітного космонавта висіла блискуча як і скафандр, металева коробка. Потім я зрозумів, що то був перекладач.
Я підійшов ближче. І сказав:
- Не дуже-то тямовитий у тебе костюм!
Крихітка-космонавт відповів:
- Нашій цивілізації так не здається.
Я вирішив запитати:
- А де ця ваша цивілізація?- О, дуже далеко! Я не знаю, як ви називаєте цю зірку. - відповів космонавт, вказуючи блискучою рукавичкою в небо.Але там не було ніякої іншої зірки, крім ласкаво сяючого сонця.- А як ти сюди потрапив?  
- Мій космічний корабель вийшов зладу. Ходімо, я тобі його покажу.
Спочатку я мав сумніви. Але коли я побачив цей дивний пристрій - вони зникли. Це була не дуже велика посудина з безліччю кольорових вогників.  Я хотів детальніше одивитися цей корабель, але коли доторкнувся до нього, то мне вдарило струмом. У голові запаморочилось і я впав. А коли відкрив очі, навколо не було нічого дивного. Друзі звичайно не повірили мені, коли я їм розповів про цей випадок. Але ж ви вірите?

Я вважаю, що конвалія – надзвичайна квітка. Кожна квітка – це шедевр, яким можна любуватися і захоплюватися. Жовто-білі дзвіночки ідеальної форми на тонесенькій зеленій ніжці, звеличуються серед всього різнобарв’я трав. Здається, зачепи їх – і вони задзвенять тихенько, ніжно, сповіщаючи про те, що весна починається.

Навкруги все оживає, зеленіє травичка, з’являються бруньки на деревах, звідусіль чути радісний спів пташок, які починають собі робити гнізда. Весною природа виглядає вмитою красунею, яка прикрашається у дзеркалі. А дзеркало – блакитні небеса, по яким бігають білі пушинки хмар. Приходять такі очікуванні теплі дні, дощів все менше, і вони стають все теплішими і теплішими. А в цей час на поляні конвалій стоїть чудесний аромат, який неможливо порівняти ні з яким іншим.

Трішки солодкуватий, але не приторний, він паморочить голову, вкриває нас приємним дурманом. Конвалій залишилася надзвичайно мала кількість, це рідкісна рослина, яка занесена в “Червону книгу”. Я зневажаю людей, які роблять з цих чудових квітів букети і продають їх, а ще більше – тих хто купує ці квіти у таких людей. Часто буває таке, що люди їдуть в ліс, щоб насолодитися чарівною картиною – біло-зеленої ароматної галявини, а знаходять там витоптаний браконьєрами лисий луг.

Давайте ж берегти цей дари природи, тому що вона більше ніколи не зможе відновити своє колишнє багатство. А особливо чарівну квітку з назвою, яка пестить слух – “конвалія”.