18. Дієприкметниковий зворот НЕ ТРЕБА відокремлювати комами в речен- ні (розділові знаки пропущено)
АУсе спить денною працею усе набирається сили.
Б Припорошена порохом стерня вмлівала від сонця.
в Карпатські гори одягнені в смерекові ліси стоять у німій величі.
г Вона любила холодні осінні ночі наповнені місячним сяйвом.
ДДовго чув я полонений сном солов'їну пісню за моїм вікном.
19. Дієприкметниковий зворот НЕ ТРЕБА відокремлювати комами в речен-
ні (розділові знаки пропущено)
A Коло великоднього столу заставленого усяким свяченим стояла Олеся.
Б Завжди зі смаком одягнена вона справляла враження вихованої пан-
НОЧКИ.
в Над Максимом нахилилося почервоніле від гніву й туги лице Тугара
Вовка.
г Затуманене легкими й прозорими хмарками над містом пливло сонце.
ДПотомлені далекою дорогою й літньою спекою коні ступали ліниво.
20. Дієприкметниковий зворот НЕ ТРЕБА відокремлювати комами в речен-
ні (розділові знаки пропущено)
A Налякані страшним явищем природи птахи кружляли над своїми
Гніздами.
Б Іноді зайде до них з півдня високий степовик попечений сонцем.
в Маленькою хмаринкою темніє над яром закинутий у степу хутірець.
г Якимові ноги взуті в здорові чоботи глибоко поринали у свіжий сніг.
ДПозбавлений можливості говорити з людьми він у стократ сильніше
переживав свою трагедію.
21. НЕМАЄ пунктуаційної помилки в реченні
A Перед очима ще жили картини навіяні піснею.
БОбабіч стежки мерехтить самоцвітами вмита росою трава.
в Співа трава ніким ще не зім'ята, і вабить таємницями.
гCтеп у цю пору весь, залитий сонцем і огорнутий думками.
дТкану зорями теплу хустину, ніч на тихе село одягла.
22. Граматичну помилку допущено в реченні
A Ми розмістилися на добре вимощеному возі свіжою травою.
БНевеличка Джерина пасіка була обгороджена низьким тином.
в Над усе любив Іван гори, ліси, зелені луки, пропахлі роменом.
г Нарівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом розквітлі акації.
дГарячі коні помахували головами, обтиканими виноградним листом.​

День! мене звати можна взяти у вас інтервью? --так,звичайно можна. --я вам декілька питань,що стосуються вас. --гаразд   давайте. --скажіть будь ласка ,яка ваша улюблена справа? і подобається багато різних видів спорту.у вільний час від роботи я полюбляю розважитись з друзями. --скажіть ,а ,що вам подобається в спорті? чому саме ви обрали спорт? єте ,як кажуть здоров*я це сила,а завдяки спорту я його зміцнюю та дивлюся на ,що я спроможний.на мою думку взагалі здається,що завдяки спорту можна прожити довше та мати багато сили! --я з вами повністю згодна та зараз не про це.давайте продовжимо наше інтервью? звичайно. --що   на вашу думку головне в житті? мою думку головне це здоров*я без здоров*я нічого людина довго не може робити їй стає сумно та ніяково,що всі грають можуть робити все ,що хочуть ,а ти прикутий до ліжка без здоров*я лежиш та не знаєш ,що робити! правильно! ну наше інтервью дішло кінця.дякую віам за приємну розмову.допобачення! ! вам теж і!

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.