147. І. Спишіть, розкриваючи дужки й ставлячи власні назви у відповідному відмінку
Виїхали з міста (Кривий Ріг), повернулися з міста (Тернопіль).
пролітали над містом (Київ), зустрілися в місті (Луцьк), відпочивали за містом
(Вінниця), билися під (Жовті Води), під'їхали до
міста (Житомир), рибалили на річці (Південний Буг), відпочивали на озері (Світязь), піднялися на
гору (Говерла), за містом (Переяслав-Хмельниць-кий), поверталися з міста (Рівне), милувалися
містом (Ужгород), лікувалися в місті (Труска-вець), проживали за містом (Харків), прибули до міста (Бровари), зупинилися на станції (Жмеринка), зупинилися в місті (Жмеринка), спускалися з (Еверест).
Скажу відверто, мені довподоби Новий рік, що спокушає своїми мандаринками, подарунками, малюванням морозних візерунків. Цьогоріч не радію сильно, що пов'язано з відсутністю снігу. Надворі досить холодно, так що я палю у грубці. Як не крути, а свято наближається. Я чекатиму його, хоч би довго довелося чекати.
У Києві дітлахи ліплять снігову бабу, мов ніколи раніше цього не робили. Так вони чекали на сніг. Я святкуватиму вдома у сімейному колі, про що повідомила друзів заздалегідь.
На Новий рік є можливість перепочити від навчання, яке вже трохи набридло. Проте я не розслабляюся, бо необхідно опрацювати навчальний матеріал наступного семестру. Відсвяткую так, щоб була користь і радість.
Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".