14.Редагування не потребує словосполучення

дозволити Олегу Семеновичу

заборонити товаришеві Самойленку

передати листа дипломату Петренку

повідомити Сергію Івановичу

Запитання 15
Знайдіть такі словосполучення, у яких вжито багатозначне слово

блок статей — опозиційний блок

літній день — літній чоловік

поставити хворому банки — купити дволітрові банки

стрижка під бокс — ходити на бокс

Запитання 16
Усі пари слів – пароніми

усмішка- посмішка; компанія-кампанія

далекий– близький; рахманний-спокійний

свіжий- черствий; заможний- бідний

радісний – похмурий; туриський- туристичний

Запитання 17
Визначте речення з контекстуальними синонімами. Контекстуальні синоніми - слова, що набувають синонімічності лише в певному контексті. ( Декілька правильних відповідей)

Ялинки – не тільки дітям радість, а й символ одвічної зеленої природи

Скільки летітиме думка – усе не буде межі, тільки нова і нова глибінь всесвіту

Кожне слово складається із змісту і мелодії (Петро Панч)

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі.

Запитання 18
Речення з контекстуальними антонімами:

Говорити лихе, а промовчувати добре – однакове є зло.

Хто працював на мамону, на Бога працювати не може.

Наша Батьківщина благає до красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.

Вміти сказати “ні”, коли від тебе вимагають сказати “так".

Запитання 19
Знайдіть рядок, у якому всі фразеологізми мають однакове значення:

вийти на перші ролі; вийти на дорогу; вийти сухим із води

відкрити Америку; відкрити дорогу; відкрити очі;

входити в норму; входити в колію; входити в русло

давати драла; давати перцю; давати гарбуза;

Запитання 20
Редагування потребує словосполучення:

повідомити Андрієві Івановичу

дозволити Богданові Семеновичу

заборонити товаришу Марчуку

передати листа дипломатові Петренку

Запитання 21
Редагування не потребують словосполучення

прийняти міри; порушити питання; підвести підсумки;

брати до уваги; дотримувати слова; прийти до згоди;

брати участь; піддати критиці; набувати чинності;

брати до уваги; приймати участь; підбити підсумки.

Калина- дуже красива рослина.Це стрункий кущ,з багатьма тонкими вітами,що тягнуться до сонця.Із приходом весни на калині набухають бруньки.Потім калина вкривається білими суцвіттями-парасольками.Її листя світло-зелене з нерівними зубчастими краєчками,і ними грається вітерець.Потім,коли калина одцвіте,з"являються маленькі зелені ягідки,які поступово збільщуються,а з настанням осені набувають насичено червоного кольору.Стиглі ягоди схожі на яскраві краплини крові.Калина кислувато-гіркувата на смак,але дуже корисна.З калини готують варення яке допомагає при кашлі,компот,а ще калиною прикрашають весільні короваї.Калина-символ українського народу,символ життя.

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.