Моя подруга мріє стати модельєром. Сьогодні вона прийшла додому засмучена й сказала, що викладач у технікумі, де вона навчається, запропонувала їм створити концепцію сучасної моди. І от дівчина сидить розгублена і не знає, з чого почати. Я щиро хочу до подрузі. І отже, роздумую тепер над цим складним завданням. Якою має бути сучасна мода? Причому мене питання цікавить ще й тому, що я намагаюся дотримуватися моди й не хочу при цьому виглядати погано. Перефразовуючи відоме російське прислів'я, хочу сказати: нове — це старе, яке вже добре забулося. Якою має бути сучасна мода. То, може, варто просто пригадати, що сама я люблю одягати. Ось висять на спинці стільця мої не такі вже й нові джинси. Варто подякувати тим жінкам, які перші наважилися одягти штани. Це немовби відкрило для жінки нові боки життя, дозволило стати більш активною, динамічною. Я сама люблю одягати зручні джинси. Отже, тепер я розумію, що мода повинна створювати зручні речі. Жінка мусить почуватися комфортно, а не так, як почувалася б, будучи затягнутою у щось металево-шкіряне з клаптиками і вервечками. Однак, кожна жінка прагне бути красивою, і, значить, зручні речі мусять бути красивими, якісними, добре пошитими, сучасними, врешті. Крім того, мода повинна враховувати індивідуальність, адже не кожна жінка може собі дозволити міні-спідницю, так само як не кожна красиво виглядатиме в максі! Отже, роблю висновок про те, що мода має бути різною! Вона має залишати простір для творчості й індивідуальності, а не перетворювати всіх на однакових істот, ніби випущених з одного конвеєра!
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.
Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки ).
Сімейне життя традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням "хата з дітьми — базар, а без них цвинтар". Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам — дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше охрестити. У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі.
Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.
Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.
Досить довго на Україні побутував звичай побратимства (посе-стринства) — духовного споріднення та взаємодо . Цей звичай сягає корінням чи не скіфських часів. Зазвичай браталися у присутності односельців. Побратимами найчастіше були люди одинокі. Цей обряд забезпечував до в скрутну годину і прирівнював побратимів до кровних родичів.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.
Моя подруга мріє стати модельєром. Сьогодні вона прийшла додому засмучена й сказала, що викладач у технікумі, де вона навчається, запропонувала їм створити концепцію сучасної моди. І от дівчина сидить розгублена і не знає, з чого почати. Я щиро хочу до подрузі. І отже, роздумую тепер над цим складним завданням. Якою має бути сучасна мода? Причому мене питання цікавить ще й тому, що я намагаюся дотримуватися моди й не хочу при цьому виглядати погано.
Перефразовуючи відоме російське прислів'я, хочу сказати: нове — це старе, яке вже добре забулося.
Якою має бути сучасна мода. То, може, варто просто пригадати, що сама я люблю одягати. Ось висять на спинці стільця мої не такі вже й нові джинси. Варто подякувати тим жінкам, які перші наважилися одягти штани. Це немовби відкрило для жінки нові боки життя, дозволило стати більш активною, динамічною. Я сама люблю одягати зручні джинси. Отже, тепер я розумію, що мода повинна створювати зручні речі. Жінка мусить почуватися комфортно, а не так, як почувалася б, будучи затягнутою у щось металево-шкіряне з клаптиками і вервечками. Однак, кожна жінка прагне бути красивою, і, значить, зручні речі мусять бути красивими, якісними, добре пошитими, сучасними, врешті. Крім того, мода повинна враховувати індивідуальність, адже не кожна жінка може собі дозволити міні-спідницю, так само як не кожна красиво виглядатиме в максі!
Отже, роблю висновок про те, що мода має бути різною! Вона має залишати простір для творчості й індивідуальності, а не перетворювати всіх на однакових істот, ніби випущених з одного конвеєра!
Українські народні звичаї і традиції
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.
Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки ).
Сімейне життя традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням "хата з дітьми — базар, а без них цвинтар". Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам — дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше охрестити. У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі.
Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.
Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.
Досить довго на Україні побутував звичай побратимства (посе-стринства) — духовного споріднення та взаємодо . Цей звичай сягає корінням чи не скіфських часів. Зазвичай браталися у присутності односельців. Побратимами найчастіше були люди одинокі. Цей обряд забезпечував до в скрутну годину і прирівнював побратимів до кровних родичів.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.