Упала на землю гілка вербова.Побачив Тарас, підняв він її.І враз уявляв, що він вдома,На рідній вкраїнській землі. Він гілку не викинув в море,Сів на човен і попливНа місце своєї неволі,Й вербовая гілочка з ним. Півострів Мангишлак …Кругом піски червоні,Полин, саксаул та колючки верблюжі…Бере Тарас гілку в долоні,В пісок її садить у тузі. І там, у забутій пустелі,Минає зима і приходить весна.Прийшла до поета веселість :О диво ! Верба прийнялась. Відерко бере, поливає вербинку.Це ж перше в пісках деревце!Навколо садок посадили,Хай тішить усіх, хай росте ! Минали роки …Розрослася верба,В її затінку можна спочити.На серці в поета велика журба :Скільки літ буде він тут тужити ? Десять років пройшло . Ось і воля!Поет покидає фортецюОбвів поглядом сад і море,Обняв стовбур верби –сестриці. А сад молодий шумів листом,Неначе вітав на прощання.Верба похилилася низько,Прощалась з поетом востаннє .
Писанкарство - це виготовлення писанок, традиційних розписаних яєць на Великдень. Писанки - це більше ніж розмальовані яйця, це - вид народного мистецтва. Мистецтво писанкарства, тобто розфарбовування яєць, тепер переживає розквіт в Україні. Опанувати мистецтво писанкарства тепер бажають багато молодих юнаков тв дівчат, і майстри-писанкарі залюбки проводять майстер-класи, передаючи свій досвід молоді. І не дивно: адже писанка - дуже гарний подарунок на Великдень. Робота це дуже кропітка, але як же гарно відчувати, що утвоїх руках звичайнісіньке яйце перетворюється на витвір мистецтва!
Упала на землю гілка вербова.Побачив Тарас, підняв він її.І враз уявляв, що він вдома,На рідній вкраїнській землі.
Він гілку не викинув в море,Сів на човен і попливНа місце своєї неволі,Й вербовая гілочка з ним.
Півострів Мангишлак …Кругом піски червоні,Полин, саксаул та колючки верблюжі…Бере Тарас гілку в долоні,В пісок її садить у тузі.
І там, у забутій пустелі,Минає зима і приходить весна.Прийшла до поета веселість :О диво ! Верба прийнялась.
Відерко бере, поливає вербинку.Це ж перше в пісках деревце!Навколо садок посадили,Хай тішить усіх, хай росте !
Минали роки …Розрослася верба,В її затінку можна спочити.На серці в поета велика журба :Скільки літ буде він тут тужити ?
Десять років пройшло . Ось і воля!Поет покидає фортецюОбвів поглядом сад і море,Обняв стовбур верби –сестриці.
А сад молодий шумів листом,Неначе вітав на прощання.Верба похилилася низько,Прощалась з поетом востаннє .