10. Неправильно розставлено розділові знаки при відокремлених додатках у реченні
А Окрім числових рядів, розглядають ряди функціональні.
Б Окрім друкованого в Україні «Богословника», Шевченко, перебуваючи в дяка, міг ознайомитися і з окремими творами художньої літератури.
В Учитель завжди підтримував Сашкове захоплення поезією, особливо народною
Г Хлопець любив дерева, квіти, тварини- усе крім молока.
Із - тире, крапка, тире. (у квадратик взяти)
малечку - тире, крапка, тире. (прислівник)
в - тире, тире, тире. (у квадратик взяти)
словах - тире, тире, тире. (іменник)
рідної - тире, тире, тире. (прикметник)
мови - тире, тире, тире. (іменник)
людина - однією рискою підчеркнути. (іменник)
відкриває - двома рисками. (дієслово)
для - тире, тире, тире. (у квадратик взяти)
себе - тире, тире, тире. (займенник)
великий - хвилястою лінією. (прикметник)
і - хвилястою. (у кружечок взяти)
чарівний - хвилястою. (прикметник)
світ - тире, тире, тире. (іменник)
життя - тире, тире, тире. (іменник)
* тире,тире,тире - это, как подчеркивать под словом.
* (іменник) - частина мови - обычно пишется над словом.
Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила пишна-осінь.
Виглянула я у вікно — і не впізнала трьох братів осокорів, що ростуть у дворі.Пожовкле листя овіяло їх. У їхні буйні зелені крони осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя. А я з нетерпінням чекаю бабине літо яке ось ось ступе на поріг.
Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.
Ще пишніше розквітне твоя врода.
Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то рвучий вітер завіє мені за комір, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів,і я починаю дихати прохолодою.
Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.
У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.
— “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”.
І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.