1. Знайдіть в тексті ПРИСВІЙНІ займенники і випишіть УСІ (навіть якщо вони повторюються). Один із займенників провідміняйте (на вибір) - "Наш вінок пелехатий, / Наш господар багатий. /Багацько грошей має, / А й женців наймає.***Наша мати дома домує, /Нам вечероньку готує. / Матінка столи застеляє, Своїх женчиків дожидає." *
2. Прочитайте текст. Визначте вказівні займенники, назвіть їхні рід, число, відмінок. Наприклад: той - чол. рід., однина, Н.в. - (1. Благословенні той час і година, коли земля ця цвітом процвіла. 2. Я знову їхав по Вкраїні, по тих дорогах польових. 3. Немає людності такої, громади жодної нема, яка б із давнини глухої ішла по Всесвіту німа.) *
Вироби з намистин, бісеру, всяких скелець, нанизаних на кінський волос, травинку, а пізніше нитку і - вже в наш час - волосінь, відомі з найдавніших часів. Ще в Давньому Єгипті та Індії такими намистом прикрашали одяг, шию, руки, ноги... та й зрештою, все, на що їх можна одягти, пришити, прив'язати, вплести і так далі. В Індії такі вироби називаються хар, в Ефіопії - Чале, в Болгарії, Румунії та Молдові - Гардан і Згарда, у Білорусі - пляценкі і горлячкі, в Україні - гердан і сиплянки в Литві - каролінес, в Узбекистані - зебігардан, у Словенії - нагрделнікі і, нарешті, у Росії - ожерелкі, цепочки, гайтанки та "фенечки". Словом, де їх тільки не носять і як їх тільки не називають!
Скло навчилися робити в Давньому Єгипті 4000 років тому. І з того часу жінки втратили спокій. Ці різнокольорові блискучі кульки кого завгодно зведуть з розуму. Все, що виглядало одноманітно, нудно, сіро: одяг, взуття, головні убори тощо - люди прагнули прикрасити будь-якими доступними Вишивали, розмальовували, чого тільки не нашивали! І все-таки про бісер не забували ніколи. На Русі мистецтво бісероплетіння називалося нізаніем. Кольоровими скельцями прикрашали не тільки одяг. Чоло, шия, вуха, волосся... Чим багатша наречена, тим багатший убір. Сьогодні, здавалося б, померле мистецтво виготовлення бісерних виробів знову стало популярним. Подивіться-но на зап'ястя дівчат, на їх рюкзаки. Та й студентки не відстають. А найголовніше, він браслетик - один-єдиний, тому що в магазині бісер продається в пакетику, а "фенечки" треба зробити самим.
Який важкий шлях проходить хліб, щоб потрапити до нашого столу. Спочатку трудівники обробляють землю, сіють зерно, доглядають його. Пшениця сходить. Роботящі руки збирають колоски та відправляють їх на млин. Там рослина перетворюється на борошно.
Борошно потрапляє до пекарні. Там жінки-кулінари з особливою любов'ю та турботою печуть смачний та запашний хліб. Вантажники відправляють його до крамниці, де у продавчині ми його купуємо. Скільки людей та скільки праці покладено для виготовлення цього продукту! Тож хвала рукам, що пахнуть хлібом!