1. Визначте, яке з тверджень є неправильним.
А Апостроф ставиться після губних б, п, в, м, ф, що позначають тверді приголосні.
Б Якщо перед губним приголосним звуком є інший приголосний (крім р), що належить до кореня, апостроф не ставиться.
В Якщо перед губним приголосним звуком стоїть р, що належить до кореня, апостроф не ставиться.
Г Апостроф ставиться після літери к у слові Лук’ян і похідних від нього.
Ґ Апостроф ставиться після префіксів та на межі частин складних слів, що закінчуються на приголосний.
2. Визначте, яке з тверджень є правильним.
А Моркв’яний пишеться з апострофом, тому що апостроф завжди ставиться після губних б, п, в, м, ф.
Б Роз’ятрити пишеться з апострофом, тому що на межі префікса і кореня завжди ставиться апостроф.
В Лукяненко пишеться без апострофа, тому що в українській мові апостроф ставиться лише після губних б, п, в, м, ф, що позначають тверді приголосні.
Г Духмяний пишеться без апострофа, тому що перед губним приголосним звуком є інший приголосний (крім р), що належить до кореня.
Ґ Дит’ясла пишеться з апострофом, тому що це виняток.
3. Визначте, яке з тверджень є неправильним.
А Апостроф ставиться для позначення твердої роздільної вимови.
Б Апостроф не ставиться після р, що позначає м’який приголосний на початку чи в середині складу.
В Апостроф ставиться після префіксів, що закінчуються на приголосний.
Г Апостроф ставиться перед буквами я, ю, є, ї, що позначають два звуки.
Ґ Апостроф ставиться перед буквами я, ю, є, ї, якщо вони позначають один звук.
4. Вкажіть, у якому рядку допущено орфографічну помилку.
А Мар’яна, дев’ять, з’явитися, Стеф’юк, Лук’янівка.
Б З’єднаний, рум’яний, дзвякнути, свято, цвях.
В Без’ядерний, надвечір’я, п’явка, міжбрів’я, кров’ю.
Г Зоряний, солов’їний, буря, бур’ян, буряк.
Ґ Вітряк, духмяний, різдв’яний, торф’яний, морквяний.
5. Вкажіть, у якому рядку допущено орфографічну помилку.
А Свято, буряк, міжгір’я, бур’ян, кур’єр.
Б З’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати.
В Роз’яснити, дит’ясла, пів’яблука, підв’язати, розм’якшити.
Г Рум’яний, дзвякнути, цвях, дев’ятнадцять, торф’яний.
Ґ М’ясо, м’язи, з’їзд, буря, моркв’яний.
6. Вкажіть, у якому рядку допущено орфографічну помилку.
А П’ять, пам’ять, в’язи, верб’я, черв’як.
Б Зв’язок, розм’якшити, бур’ян, міжгір’я, пір’я.
В Матір’ю, з’явитися, з’їхати, без’язикий, тьм’яний.
Г В’ячеслав, торф’яний, краков’як, інтер’єр, бар’єр.
Ґ Кров’ю, солов’їний, кам’яний, пам’ятка, реп’ях.
7. Виберіть рядок, у якому всі слова слід писати з апострофом.
А З…юрмитися, миш…як, верхів…я, п…єдестал, п…юре.
Б Б…єлгород, Захар…їн, Монтеск…є, Руж…є, В…язьма.
В Мавп…ячий, п…яний, з…ясувати, роз…яснити, пів…яблука.
Г Голуб…я, подвір…я, бур…ян, довір…я, дит…ясла.
Ґ Духм…яний, прислів…я, полум…я, зв…язковий, Р…ябко.
8. Виберіть рядок, у якому всі слова слід писати з апострофом.
А Поголів…я, безриб…я, горохв…яний, В…язьма, п…ють.
Б Торф…яний, без…язикий, пів…яблука, дит…ясла, пір…я.
В Об…ява, об…їзд, мор…як, черв…як, бур…як.
Г Об…єкт, ін….єкція, св….ятковий, Св…ятослав, роз…яснити.
Ґ Дзв…якнути, р…яст, арф…яр, сузір…я, подвір…я.
9. Виберіть рядок, у якому всі слова слід писати з апострофом.
А Кар…єра, комп…ютер, б…юро, б…бюджет, куп…юра.
Б Бар…єр, прем…єр, п…єса, інтерв…ю, п…юре.
В Інтер…єр, грав…юра, б…юрократизм, кур…єр, п…єдестал.
Г Ф…юзеляж, Монтеск…є, об…єкт, прем…єра, кап…юшон.
Ґ Об…єктив, ін….єкція, кар…єризм, краков…як.
10. Вкажіть, у якому рядку допущено помилки при переносі слів.
А Роз’-яснити, з’юр-мились, ру-м’яний, зі-в’янути.
Б Здоро-в’я, об’-ява, об’-їзд, під-в’язати.
В Слов’-яни, возз’єд-нати, м’я-со, роз-м’якшити.
Г Від’-їзд, бе-з’язикий, міжгір’-я, соло-в’їний.
11. Вкажіть, у якому рядку в усіх словах апостроф ставиться на межі префікса і кореня.
А Роз’яснити, з’юрмились, рум’яний, роз’їхати.
Б З’явилася, в’ється, від’їхати, під’їзд.
В З’їзд, пів’яблука, дит’ясла, ін’єкція.
Г Без’язикий, від’їзд, з’їсти, об’єднати.
12. Виберіть рядок, у якому всі слова слід писати з апострофом.
А Інтерв…ю, прем…єра, миш…як, грав…юра, кап…юшон.
Б Краков…як, інтер…єр, кур…єр, б…юро, ф…юзеляж.
В П…єдестал, полум…я, ім….я, верхів…я, мавп…ячий.
Г Міжгір…я, підв…язати, Стеф…юк, верф…ю, Лук…ян.
Ґ Дит…ясла, пів…яблука, бур…я, з…їзд, довір…я решите

На мою думку,бути сміливим,означає мати щастя.Ризикуючи ми переборюємо себе і зазвичай в результаті отримуємо хороші  наслідки.Але чи кожен з нас може бути сміливим?Звичайно,що ні.Як говорить приказка «Хто не ризикує,той не п’є вино».Вірно!Ми повинні чимось жертвувати,взамін отримувати щось нове.

По-перше,чим більше ми будемо проявляти сміливість до чого,ми будемо отримувати нові знайомства,новий досвід,що в майбутньому нам знадобиться.По-друге,ми переборюємо самих себе і стаємо більш сміливим.

Яскравим прикладом,можу слугувати сама собі.Побачивши оголошення про конкурс граси в соцмережі,моя мама в мене подати заявку,але я не наважувалася,так як вважала себе людиною не того рівня.Попри місяць вмовлянь,я все-таки згодилась та відправила анкету на участь.Через декілька днів мені прийшло за на перший огляд.

Пройшовши всі етапи,я зрозуміла,що підхожу і дійсно пройшла у так звану «Чарівну вісімку».Там я познайомилась з хорошими,впливовими людьми,які зараз відіграють велику роль у моєму житті.Цим самим я переборола себе і зараз вважаю себе сміливою.Чого не можу сказати про свою подругу,яку не наважилася і в подальшому зайнялася великою заздрістю,яка зруйнувала нашу дружбу.

Отже,ніколи і нічого не бійтеся,прагніть кращого,шукайте хороших квитків у майбутнє.Знайомтеся,дружіть,кохайте і будьте коханими.Стукайте у всі двері і щастя обов’язково буде з вами.

Великий Мінгунський Дзвін (М'янма)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дзвін (значення).

Дзвін (стцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л[1] (прасл. *kolkolъ) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі чи бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, у якій підвішено ударник (било, язик, діал. бо́вкало). Дзвони відносяться до музичних ударних інструментів у яких звучить тіло. В давнину для того щоб дзвін видав звук використовувася такий б дзвоніння, шляхом гойдання самого дзвона. Такий б практикують і до нині. Але є й карельйони[джерело?].

Зміст

1 Історичний нарис

2 Найвідоміші дзвони

3 Будова дзвона

4 Виготовлення дзвонів

5 Дзвін у православ'ї

5.1 Види церковного дзвону

5.2 Зв'язок дзвону з Старозавітньою традицією використання сурм.

5.3 Ранньохристиянськ скликання віруючих на богослужіння.

5.4 Била і клепала

5.5 Поява дзвонів

5.6 Асоціація дзвонів з усіма важливими загальними і релігійними подіями

6 Дзвін у слов'янській міфології

6.1 Дзвін і сфера містичного

6.2 Магічні властивості

6.3 Асоціації та повір'я

7 Музей дзвонів

8 Фестиваль дзвонів

9 Інше вживання дзвонів

10 Прислів'я, мовні звороти

11 Див. також

12 Примітки

13 Джерела

Історичний нарис

Дзвони — один із найдавніших та найпоширеніших інструментів світу. Одними з найдавніших дзвонів вважаються китайські дзвони чжун 鐘\钟[2], що датуються 2000 — 3600 р. до н. е.

Більша частина історії дзвонів у Європі тісно пов'язана з історією християнства. Перше використання дзвонів в християнській Європі церковне передання приписує Св. Павлину, єпископу Ноланському (353—431), згідно з яким прообразом перших дзвонів були польові квіти — дзвоники, а латинська назва дзвонів campana пов'язана з італійською областю Кампанія, де розташована Нола. Історичні пам'ятки Заходу згадують про дзвони лише в VII ст. при храмах у Римі та Орлеані. Значного поширення на Заході дзвони дістали у VIII ст.завдяки Карлу І Великому. Виготовлялися дзвони зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо та в рідких випадках срібло. На православному Сході дзвони вперше з'явились в IX столітті за імператора Василя І Македонянина, але широкого розповсюдження при храмах дістали лише після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 році під час 4-го хрестового походу.

Про певний рівень поширення дзвонів на українських землях можна говорити приблизно від другої половини ХІ століття, їх походження на думку істориків — Західна Європа. Перша літописна згадка про дзвони на Русі датована 1066 роком. У Києві дзвони були при Десятинній та Іринінській церквах. Також згадуються дзвони у храмах Новгорода (XI століття), Полоцька, Новгород-Сіверського і Володимира-Волинського (кінець XII століття). У літописах згадуються також майстри дзвонової справи Суздаля та Києва.[3] Найстаріший руський дзвін, що зберігся до наших часів, було знайдено під час розкопок 1906 р. у Києві на Подолі. Величезний за обсягом та змістовністю матеріал, що стосується історії дзвонів, технології їх виготовлення наведено в книзі[4]

Разом з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. Але, що дивно, Русь запозичила дзвони зовсім не з Греції, звідки прийняла православ'я, а із Західної Європи. В Руській Церкві в древності для дзвонів будувались дзвіниці в вигляді стінки з наскрізними отворами (так звані ширмові дзвіниці), в яких підвішувались дзвони. З XIV ст. на Русі з'являються багатоступінчасті вежі з конусообразною покрівлею, під якю знаходились дзвони. Дзвіниця спочатку будувалася окремо від храму, але в московській архітектурі XVI—XVII ст. з'явилися храми побудовані разом із дзвіницями, які входять у будову храму, складаючи з ним одне ціле.

Такі дзвіниці ставляться в західній стороні храму так, що вхід у храм проходить через нижній поверх дзвіниці, який може бути в такому випадку притвором. Прикладом таких дзвіниць є дзвіниця у Михайлівському монастирі і Софії київській, що знаходяться в Україні, а саме у місті Києві. Поряд з такими дзвіницями продовжували зберігати і будувати храми з дзвонами в куполах на покрівлі («під дзвони», прикладом такого храму є Володимирський собор у Києві) або в окремо стоячих дзвіницях. Виникнення дзвіниць було обумовлено прагненням і спроможністю виготовляти великі і звучні дзвони. Крім цього, чим вище піднятий дзвін, тим далі його чути, отже високої дзвіниці вимагає і сама ідея дзвону.

Дзвіниця духовно може означати гору, з якої Господь благовістив Євангеліє, і мачту корабля, де знаходиться гач, сповіщаючий про небезпеку або приближення довгоочікуваної цілі плавання, і вершину земної історії людства, на якій звучить архангельська труба, благовістячи про прихід Христа і початку вічного ідеях.