1. Випиши лише ті прикметники, від яких можна утворити ступені порівняння. Від
одного з них (на вибір) утвори всі форми ступенів порівняння.
Високий, жахливий, сліпий, холодний, предобрий, новий, бідний, круглий, весняний,
сміливий, важливий, теплий, голодний, брунатний, карий, живий.
2. Випиши лише НЕПРАВИЛЬНІ форми ступенів порівняння, попередньо їх
відредагувавши на правильні.
Дешевший, найсвітліший, більш ніжніший, вигідніший, менш скромніший, якнайтонший,
найбільш точніший, пресолодкий, більший усіх, самий веселий, найменш доречний, дуже
сильний, надто злий.
3. Запиши словосполучення, визнач групу прикметників за значенням (якісні,
відносні, присвійні)
Ведмежа послуга, ведмежий барліг, дитячий будинок, дерев’яний язик, дерев’яний стіл,
каштановий листок, каштанове волосся, баранячий ріг, баранячий розум, баранячий
кожух, яструбині крила, яструбина злість, вишневий цвіт, вишнева сукня, Ольжине щастя,
журнальний столик, жовте листя, уманські вулиці, жіночі прикраси, ласкаві слова.
4. Запиши правильно словосполучення.
Найбільш…ю удач…ю, пекуч…ю цибул…ю, поздовжн…й переріз, мужн…м лицар..м,
вправн…м столяр…м, міцн…м панцир…м, дружн…й колектив, придорожн…й стовп,
безкра…й степ, тотожн…й вираз, спілою груш…ю, білолиц…ю дічиною, блискуч…ю
покрівл…ю.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
Купить Туалетний папір PRO service Comfort ECO 48 рулонів249 грнКупить Сучасний респіратор Максимально щільне прилягання до лиця!399 грнКупить Потужний і ефективний інструмент для розробників та геймерів5 790 грнКупить Адаптер Maiwo для подключения HDD/SSD 2.5" SATA к USB3.0 + контейнер защитный для HDD 2.5" (K104-U3S black)208 грн
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.
ответ:Архітектура Софії Київської не може не зачарувати. Нікого не може залишити байдужим і внутрішнє оздоблення храму: мозаїки, фрески, різьблені шиферні плити, мармурова усипальниця Ярослава Мудрого, карнизи, колони.
Перлиною світового мистецтва є мозаїки Софії Київської. З’ясовано, що над ними працювала артіль з восьми художників. 640 квадратних метрів були заповнені майстрами упродовж трьох років.
Центральний образ собору — Марія-Оранта. Ця велика мозаїка виконана особливо майстерно.
Чому образ Оранти винесений у храмі на чільне місце? Річ у тому, що Марію — заступницю вважали захисницею Києва, як тоді казали «непорушною стіною», крізь яку не перелетить жодна стріла, жоден спис.
Діва Марія зображена на округлій угнутій стіні. Якби мозаїку із зображенням Оранти можна було «розігнути» й перевести на рівну площину, постать важко було б назвати ідеально пропорційною. Майстри врахували, що зображення на угнутій площині здається меншим, ніж насправді, тоді як на вигнутій назовні — більшим.
Образ Оранти створював, напевно, найуміліший майстер. Усе тло він виклав золотою смальтою, від цього постать Богородиці огорнута м’яким, неяскравим золотистим сяйвом.
Обличчя Оранти серйозне, навіть суворе. Вона справді видається непорушною, усесильною. Сині, блакитні, золотисті барви її вбрання надають постаті урочистості. Обличчя здається рожевуватим. Самих рожевих кубиків смальти на щоках, вустах, підборідді Богоматері не так багато. Але тоненька червона смужка, якою обведено її уста, ніс, повіки й підборіддя, немов зафарбовує сусідні кольори рожевістю. Обличчя від цього оживає, його виразність посилюється.
Объяснение: