1) Випишіть особові займенники, визначте особу, число та відмінок кожного з них.
Мене ліси здоров’ям напували, коли
бродив у їхній гущині, мені поля задумливо шептали свої ніким не співані пісні.
Чужих країв ніколи я не бачив, принад не знаю їхніх і окрас. Ти знаєш, що ти —
людина? Ти знаєш про це чи ні? Слів таких і треба небагато, та вони як весняні
пісні… За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата. (Із тв.
В. Симоненка)
2)Випишіть особові займенники, визначте особу,
число та відмінок кожного з них.
Мене ліси здоров’ям напували, коли
бродив у їхній гущині, мені поля задумливо шептали свої ніким не співані пісні.
Чужих країв ніколи я не бачив, принад не знаю їхніх і окрас. Ти знаєш, що ти —
людина? Ти знаєш про це чи ні? Слів таких і треба небагато, та вони як весняні
пісні… За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата. (Із тв.
В. Симоненка)
Згаяний час то втрачений час. Його не можна зважити або покласти в кишеню, виміряти лінійкою або загорнути в газету. Іноді його катастрофічно не вистачає, руйнуються наші плани, і важкий прес обставин деформує долі наших близьких і зовсім сторонніх для нас людей Але іноді буває й так, що його надлишок змушує нас думати про те, як би швидше позбутися від нього. Так, мова йде про час.
Все в нашому житті, кожен подих, має свою ціну. І розраховуватися доводиться не чимось матеріальним, а секундами і хвилинами нашого життя. Наприклад, відпрацювавши робочий день, ми отримуємо за нього зарплату. Але подумайте про те, що за ці гроші ми заплатили 7-8 годинами нашого життя. Коли ми на зупинці чекаємо трамвая – це теж коштує кілька хвилин нашого життя. І хвилини, перетікаючи в години, складають дні, місяці, роки. Куди ж іде те, що кожному з нас дається тільки раз?
Якось раз людина, отримавши зарплату і радісно стискаючи в кишені пачку грошей, зайшла на базар. Купуючи то подарунок для дружини, то необхідні продукти, вона щедро розплачувалася з продавцями. Так було до тих пір, поки опустивши руку в кишеню, людина замість товстої пачки намацала всього один папірець і кілька дрібних монет.
Чи не схоже це на наше необережне поводження з часом? Коли ми молоді, нам здається що старість ще так далеко. А літня людина лише дивується, куди ж поділася та маса років, яка ще вчора здавалася такою нескінченною. Як же швидко розчинилася вона у вирі життя .
У чому ж сенс життя? На що має бути витрачено мій час? Люди часто самі собі та іншим задають подібні питання. Які ж справи мають цінність і на що в першу чергу має бути направлено мою увагу? Для чого кожен з нас має обмежений і дуже цінний запас часу?
Подивіться на дію часу в навколишньому світі, в людях, та й у нас самих. Чи не складається у вас враження, що вплив часу на все, що оточує нас, виявляється досить руйнівним? Маючи безперечну цінність, час все ж покриває зморшками наші обличчя, забирає силу, білої хуртовиною посипає наші голови. Могутні жорна часу руйнують будинки і міста, перемелюють камені і творіння давніх скульпторів, висушують річки, засипають піском родючі землі. Та й чи є що на землі, що може протистояти натиску настільки могутньою сили?
Якби у нас була можливість створювати речі, що не підвладні потоку часу? Напевно, скульптор, який створює пам’ятник, над яким не владний час, буде надавати своїй роботі величезне значення і направить на неї куди більше сил, ніж на ту, яка через 100, 200 або 1000 років буде розчавлена невблаганним пресом століть. Напевно, і всі ми віддали б перевагу саме такій роботі. Навіщо будувати будинок, який через кілька років потрібно буде ремонтувати, якщо можна побудувати такий, що буде стояти не тільки 100 років, але і наші далекі нащадки зможуть постійно користуватися його затишком, не ремонтуючи? Так чи є на землі можливість докласти свої сили до такого будівництва?
Відповідь на це питання здається нам однозначним. Але все ж таки, не дивлячись на безнадійність і відчай, які здатні навіяти нам руйнівні сили, ці сили приводяться в рух часом. І просто треба завжди пам’ятати, що згаяний час – то втрачений скарб, найцінніше, що е у нашому житті.
Уперше в житті Сашко був у справжньому лісі. Переважали тут сосни. Високі, стрункі, жовтокорі, вони змикалися вгорі рясним гіл-лям. Сашко змалку відрізняв сосну від ялини. Принесе, бувало, мати під Новий рік невеличку пишну сосну, прикрасить блискучими кулька-ми, обвішає цукерками і каже: «Оце тобі, Саш-ку, ялинка. Грайся, друзів запроси». Та хлопець добре знає, що це сосна. Ялинка акуратніша, стрункіша, у неї короткі голочки, а в сосни довгі, звисають китицями. Ось хоровод струнких берізок. Вони, як ті шестикласниці на перерві, збіглися пошепотіти. А що то за деревце таке кремезненьке на га-лявині? Наче клен, проте листя трохи інакше ви-різьблене, округліше.У лісі духмяно пахло хвоєю і різнотрав’ям, було вогкувато, навіть задушливо. Часом, коли ліс густішав і юного мандрівника щільною сті-ною обступали де-рева, його проймав легенький острах. І знов аж по-темніло в лісі – так густо зійшлися де-рева. Чутливі вуха заполонив багатого-лосий хор лісового птаства. Дивно, але раніше Сашко не помічав пташиного гомону. Скрекоче сорока, кує зозуля, а шпак старається за цілий колектив: він уміє і по-жаб’ячому, і навіть по-солов’їному… Птахи плакали й реготали, схлипували, свистіли, зітха-ли (За К.Світличним).