Один чоловік орав у полі. Приходи до него вовк і питає його: — Що ти робиш, чоловіче? — Орав, а тепер сів та й їм хліб. — Ану дай і мені. Хочу знати, чи він хороший. Той дав йому кусочок. Вовк з’їв та й каже: — Хороший. Як ви його робите? — Як роблю? Зараз орю і сію. — Як виорати і посіяти, то що, вже хліб? — Та нє, — каже, — чекай. Ти так скоро хочеш. — А що більше? — Заволочу. — Та й уже хліб? — Та нє, — каже, — почекай. Воно буде сходити, рости. — Та й виросте хліб? — Нє, — каже, — чекай. Це так скоро не буде. Воно буде достигати. Та й достигне. — Та й уже хліб? — Е нє, чекай. Треба його жати і в’язати. — То що, вже хліб? — Нє, — каже, — чекай. Треба ще поскладати його. — Та, — каже, — що, вже хліб? — Та нє. — А що ж ще? — Треба його повозити додому, дома змолотити. — Та що, вже хліб? — Та ще нє. — А що ж? — Треба його вивіяти. — А як вивіється, то вже хліб? — Е нє, чекай. — А що ж іще? — Завезти до млина та змолоти. — А як змелеться, то вже хліб? — Е нє, чекай. Треба привезти його додому. Жінка на сито висіє. — То вже, — каже, — хліб? — Нє, треба його розчинити. — А як розчинити, то вже хліб? — Е нє, як розчинити, то воно сходи. — І вже хліб? — Е нє, жінка його виробляє. — А як вироби, то же хліб? — Нє, треба накласти вогонь у печі. — То вже хліб? — Нє, чекай, треба добре напалити і посадити хліб у піч. — А як посадити в піч, то же хліб? — Е нє, почекай. — Е, як так довго чекати, то не треба мені хліба. Буду на м’ясі жити. І пішов вовк у ліс.
Я люблю школу, в якій вчуся. Вона велика й світла. Чистенькі вікна так і сяють на сонці. На першому поверсі знаходиться спортивний зал, де ми розвиваємося фізично, загартовуємося. Також там знаходиться актовий зал, де ми влаштовуємо різні вистави, концерти, інтелектуальні конкурси на честь різних свят. Класи у моїй школі охайні, затишні, в них приємно навчатися.
З усіх боків школа оточена деревами, кущами, квітами. Навесні та влітку під вікнами квітне бузок і рози. Поряд зі школою знаходиться спортивний майданчик, діти там грають у різні спортивні ігри. Він завжди доглянутий учнями.
Шкільні вимоги завжди виконуються. Учні завжди охайні, ніколи не спізнюються на уроки. Діти мого класу дружать між собою. Але головне, за що я люблю свою школу, — це можливість одержувати знання. Усі ми приходимо до школи маленькими дітлахами, а залишаємо її дорослими людьми. Спочатку нас'вчить перша вчителька, а потім — скільки предметів, стільки й учителів. Вони намагаються передати нам свої знання, свою любов до шкільного предмета. Але найголовніше, що намагаються зробити вчителі, це сформувати наш світогляд, закласти фундамент на майбутнє життя, виховати нас. Велике нашим педагогам за їх працю, за їх терпіння.
Подробнее: ЗА ЩО Я ЛЮБЛЮ СВОЮ ШКОЛУ - 6 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО
Я люблю школу, в якій вчуся. Вона велика й світла. Чистенькі вікна так і сяють на сонці. На першому поверсі знаходиться спортивний зал, де ми розвиваємося фізично, загартовуємося. Також там знаходиться актовий зал, де ми влаштовуємо різні вистави, концерти, інтелектуальні конкурси на честь різних свят. Класи у моїй школі охайні, затишні, в них приємно навчатися.
З усіх боків школа оточена деревами, кущами, квітами. Навесні та влітку під вікнами квітне бузок і рози. Поряд зі школою знаходиться спортивний майданчик, діти там грають у різні спортивні ігри. Він завжди доглянутий учнями.
Шкільні вимоги завжди виконуються. Учні завжди охайні, ніколи не спізнюються на уроки. Діти мого класу дружать між собою. Але головне, за що я люблю свою школу, — це можливість одержувати знання. Усі ми приходимо до школи маленькими дітлахами, а залишаємо її дорослими людьми. Спочатку нас'вчить перша вчителька, а потім — скільки предметів, стільки й учителів. Вони намагаються передати нам свої знання, свою любов до шкільного предмета. Але найголовніше, що намагаються зробити вчителі, це сформувати наш світогляд, закласти фундамент на майбутнє життя, виховати нас. Велике нашим педагогам за їх працю, за їх терпіння.
Подробнее: ЗА ЩО Я ЛЮБЛЮ СВОЮ ШКОЛУ - 6 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО